Підсумки війни за січень 2023-го: ЗСУ та окупанти увійшли в клінч

І Україна, і Росія втомилися, проте не відмовляються від воїх планів, кожна міркує над шляхами досягнення власних цілей. Але жодна сторона не може надати іншій можливість планомірно та спокійно готуватися до подальших дій. Тому точок, де точаться бої, декілька: Сватове, Кремінна, Соледар, Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Вугледар, Оріхів, острови біля Херсона. 

Пише експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк у Lb.ua.

Докладно про ситуацію:

Сватове: противник провів декілька контратак на Новоселівське, нічого не досягнув і заспокоївся. Українська сторона, очевидно, щось замислила, але не поспішає з реалізацією. Ворог хоче наступати, але тінь потужного дядька з сокирою десь тут, у кущах, змушує думати про оборону.

Кремінна: 144-та МСД 20-ї армії ЗС РФ намагається тут вирішити відразу декілька завдань – не дати Силам оборони увійти до Кремінної та щось зробити з українськими підрозділами в районі Діброви. Активність поблизу міста характеризується декількома епізодами: 488-й МСП просунувся на 800 м від Кремінної, 237-й ТП провів контратаку, відтискаючи від міста ЗСУ, але не зміг вийти на околиці Зарічного і Торського.

Соледар: ЗСУ залишили місто, від котрого мало що зосталося – оборонятися там фактично ніде; відступили на панівні висоти, де давно вже був обладнаний рубіж оборони, і практикуються звідти, як у тирі, у стрільбі по всьому, що має необережність рухатися по руїнах міста. Жодних згадок упродовж тижня про якісь дії в цьому районі.

Бахмут: місто під контролем ЗСУ, котрі завершили переформатування сил, що його боронять. Оборона стала стійкішою, керованішою, розвідка – єдиним інформаційним полем, логістика – простішою. Є резерв і досить неслабкий. Підтягнулася та стала до справи ще одна артбригада; тепер їх там аж чотири. Роботи вистачає: наші відступили від Кліщіївки, але, знову ж таки, на вигідний і підготовлений рубіж, з котрого трощать усе, що намагається рухатися в Кліщіївці чи обходити її з якогось флангу, зокрема й у модному серед росіян останнім часом напрямку на Ступочок.

Основним драйвером подій залишається ПВК «Вагнер», найманці котрої форсували річку Бахмутка і просунулися до Благодатного, штурмували Парасковіївку та Красну Гору, захопили Благодатне та дуже хочуть перерізати шосе М03.

Цікава роль 76-ї ДШД ПДВ ЗС РФ. Вона тут діє разом з «Вагнером», але таке враження, що має додаткове завдання – побути загородзагоном у разі чого й утилізувати найманців.

Останніми днями в цих мішаних загонів з’явився новий тактичний прийом – по полю бою лазять так звані «верблюди» – важко нав’ючені боєприпасами бійці без зброї. Хто і за які заслуги позабирав у них калашмати – незрозуміло, але підповзають ті верблюди ледь не на наші опорники. Спритні тварюки, як виявилося.

Є інформація, що під Бахмут прибула група фахівців з планування застосування військ і від ГОУ ГШ РФ, і з відповідного підрозділу «Вагнера». Тому слід очікувати тактичних новинок. І не лише зоологічного генезису.

Авдіївка: найкраще ситуацію характеризує образ п’яного російського дембеля-десантника, котрий 2.08 намагається розбити головою порожню пляшку, але чогось воно не виходить.

Мар’їнка: як під Авдіївкою, але інший дембель біля іншого фонтану.

Мар'їнка після боїв. Уцілілих будівель немає.

Вугледар: HIMARS та інші високоточні засоби роблять свою справу, і рух залізницею з Донбасу в Крим є дуже ризикованою справою. А так хочеться щось тягати туди-сюди у великих кількостях! Тому терміново слід захоплювати Вугледар і відтискати ЗСУ якомога далі від залізниці. 

Командувач 58-ї армії зібрав тут угруповання чисельністю під 20 тисяч штиків, 90 танків, 180 БМП, до 100 гармат і три бригади (40-ва, 155-та бригади морської піхоти і 136-та мотострілецька) та один полк (123-й, донецькі чмобіки), атакував позиції чорних запорожців. Війна нічого не навчила генерала Зуська (командувач 58-ї армії): білоцерківська піхота під Києвом розігнала 90-ту танкову дивізію, котра до сьогодні відхекатися не може від тих боїв. А тут за співвідношення 4 до 1 по відкритій місцевості… Словом, вони навіть не добралися до зони досяжності рушнично-кулеметного вогню наших, запорізька артбригада домашку зробила на «відмінно». 

27 січня для закріплення успіху наші провели контратаку в південному від Вугледара напрямку. Загальний баланс такий: у росіян у 40-й бригаді знищено останнього контрактника, котрий почав війну проти України рік тому, тобто бригада оновилася на 100% і професійних військових там не лишилося, суцільні чмобіки. А ще в нас є вісім нових Т-80.

Фото: EPA/UPG

Оріхів: усе, що там відбувається, є розвідувальними пошуками в сірій зоні. Уся ця активність – спроби відволікти увагу від накопичення росіянами угруповання в Луганській області. Сил і засобів для якихось масштабних дій у заліських на цьому напрямку немає. Будується оборона з акцентом на утримання сухопутного коридору. Присутність тут геть неслабого угруповання Росгвардії, трьох батальйонів «Ахмат» говорить саме про поліцейський акцент, а не якийсь наступ (тут дві зайвохромосомні дивізії, 19-та і 42-га, чого явно недостатньо для великої операції. Плюс у Вугледарі вийшло все не так – те, що мало б стати резервом, утилізувалося).

Острови в дельті Дніпра: обом сторонам важливо контролювати цю територію, адже позиції на островах будь-яких вогневих засобів розширюють можливості вогневого контролю. А наш контроль – далекобійніший і високоточніший. З урахуванням перспективи отримання бомб малого діаметру з ракетними двигунами, які використовують з HIMARS, під удар потрапляють місця накопичення бойової техніки для розгортання нового армійського корпусу в Криму. Тому на островах точиться війна спецпризначенців. Ми там виглядаємо непогано, але до рішучої крапки поки що далеко. Те саме на Кінбурнській косі: як ми там укорінимося, то Миколаїв стає портом зернової ініціативи, а воно росіянам геть не треба.

Фото: zsu.gov.ua

Робота HiMARS на півднному напрямку.

Що маємо в підсумку?

– У російського командування немає тактичних рішень для переважної більшості ділянок, де тривають активні бойові дії. Постало питання імпорту фахівців, здатних мислити нешаблонно та спроможних розв’язати хоч пару ребусів на цьому полі бою;

– БпЛА «Орлан» виявилися неспроможними діяти в умовах низьких температур, тому російська артилерія, крім браку боєприпасів (дякуємо українським артилеристам), втратила найефективніший засіб формування ситуативної обізнаності про поле бою. Системи інструментальної артилерійської розвідки (саме системи!) росіяни створити не спромоглися, тому навіть переважаючи нас у 5-6 разів за чисельністю стволів, противник не має вогневої переваги. Проблема відсутності системи артрозвідки у вигляді системи повною мірою стосується і нас (втрачено багато контрбатарейних РЛС, у деяких бригадах втрачено всі, відчутно побито звукову розвідку);

– Ворог збільшив у рази кількість вильотів ударної авіації, що навантажує нашу військову ППО;

– Захоплення Соледара подається росіянами як видатний успіх, хоча насправді це пхання голови в пащу лева;

– Наступальні дії в районах Кремінної, Бахмута, Вугледара сукупно є намаганням противника запобігти застосуванню ГШ ЗСУ стратегічних резервів на будь-якому напрямку, виснажити наші війська, що обороняються на цих напрямках;

Фото: Manu Brabo for The Wall Street Journal

Українська війська під Бахмутом

 – Бої мають характер сутичок піхоти, підтримуваної артилерією; танки та інші броньовані машини застосовували рідко;

– Ворог втратив значну частину бойової техніки, тому будь-які перекидання броньованих машин і їх зосередження в певних районах тепер однозначно є ознакою підготовки наступу;

– ПВК «Вагнер» втратила переважну кількість свого персоналу, залишки в Україні оцінюють у 8,2 тисячі найманців. Є тенденція виведення її загонів з-під Соледара та частково Бахмута на Запорізький напрям. Почастішали згадки про ПВК «Редут», «Патріот», і також переважно на ділянці фронту від Вугледара до Херсона. Тактика дій ПВК дуже подібна до іділівської – стрімке зближення з противником та нав’язування йому вогневого бою на критично малих дистанціях, відмінність – відсутність джихад-мобілів і смертників-шахідів;

– У районі Кремінної, Сватового, Вугледара ворог намагався атакувати, дотримуючись класичних правил тактики;

– Усе частіше перед штурмом наших позицій агресор застосовує важкі вогнеметні системи ТОС-1А, котрі є на озброєнні в бригадах РХБЗ військових округів і полках РХБЗ армій. Неодноразово ці установки передували атакам найманців ПВК, що ставить питання про наявність у керівників ПВК такої техніки або можливість отримувати настільки серйозну вогневу підтримку від військового командування в потрібні моменти бою.

Фото: informnapalm.org

Система ТОС-1 «Буратіно» армії окупантів на Донбасі.

 Які висновки і припущення з усього цього?

– Єдиним питанням без відповіді залишається «коли противник атакуватиме на Лиманському напрямку?». Імовірний час готовності – середина лютого. Що може вплинути на дату початку?

Погода: поки не повернуться в небо «орлани», не буде належної підтримки артилерії; нельотна погода лишить на землі і ударну авіацію; готовність угруповання: на Донбас перекинуто загін СОБР із задачею запобігати бунтам серед чмобіків, тобто морально-психологічний стан угруповання – такий собі; логістика – потрібен потужний перший удар, тобто на 3-5 діб має бути все, від боєприпасів до сухпайків, і воно має бути швидко подане туди, де намітився успіх. Але HIMARS не сплять. Тому по всій ЛНР відключено мобільний інтернет. Шифруються, вочевидь;

 – Ворог спробував наступати під Кремінною та Вугледаром – нічого путнього не вийшло, ресурси витрачено, втрати відчуті. Імовірність «Великого наступу» стала ще меншою.

Фото: Manu Brabo for The Wall Street Journal

Українська війська під Бахмутом.

 А що ми?

– Війна розпалася на елементарні кластери, бої ведуть групи по 8-10 бійців, тому зусилля докладаються саме для навчання сержантів управляти такими боями;

– Розвиток мережецентризму: рій малих підрозділів, котрі важко уразити і котрі є швидкими, автономними, ініціативними та агресивними, – ефективна штука. Але цього слід вчити і малі підрозділи, і великих командирів;

– Нарощувати ситуативну обізнаність усіх ланок, що управляють боєм, – від командира відділення до командувача угруповання, адже вчасно проведений маневр малого підрозділу може стати ключовим для успіху всієї операції;

– Не піддаватися спробам противника зневірити війська в їхніх командирах. Армія – ієрархія, навіть мережецентрична армія залишається вертикально інтегрованою структурою;

– Oryx оприлюднив наші втрати в озброєнні за рік війни: 453 танки, 470 БМП, 225 БТР, 96 причіпних гармат і 109 САУ. Наче не виглядає чимось страшним. Але додамо сюди стан машин, котрим по 30-40 років, обсяги ремонту та потребу запчастин, зокрема критичних (таких, що не виробляє український ОПК), картина перестає бути світлою. Накинемо вишеньку на цей тортик – формування нових бригад;

Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада

 – militaryland.net повідомляє, що ЗСУ формують принаймні чотири нові механізовані та одну артилерійську бригади. Слід думати, що рішення про передачу танків «Леопард 2» спричинить формування і нової танкової бригади. А це все люди, їхнє навчання, машини загального призначення, логістика і медицина, засоби управління, ремонту і гроші, гроші, гроші;

– Непоміченою виявилася величезна робота, виконана українськими гармашами: ми перейшли до абсолютно нової та критично незручної для росіян тактики мобільних дій батарей, що розгортаються на збільшених інтервалах, мають потрібний мінімум боєприпасів (вожений б/к як правило) та перебувають на позиції мінімально потрібний для виконання задачі час. Плюс сюди докинемо, що протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM можна застосовувати не лише проти радарів ППО, але й по РЛС контрбатарейної боротьби. Що й було зроблено – російська арта тепер підсліпувата, а таких РЛС і раніше в них було обмаль;

– Ми поки що не знайшли ефективної протидії дронам-камікадзе «Ланцет». Хоча бачили, що звичайна сітка над гарматою ловить цей БпЛА, котрий через недосконалу конструкцію підривача (ймовірно) не вибухає. «Ланцет» – штука неприємна, але психологічного дискомфорту від нього більше, ніж реальних збитків.

Фото: facebook/Об'єднання Добровольців Одещини

Металева сітка виявилась дієвим захистом від баражуючого боєприпасу 'Ланцет'

 Ми стійкі та міцні, як ті польські обценьки, завзяті і злі. Стан лінії фронту є ілюстрацією нашого балансу між стійкістю та бажанням берегти солдатські життя, економити ресурси. Перший місяць 2023-го минув з користю для оборони.