Війна за ініціативу: підсумки перших тижнів українського наступу

Генштаб Збройних сил України відзвітував про майже 400 одиниць ворожої артилерії, знищеної за місяць.

Війна за ініціативу в перші тижні наступу – саме так виглядає та робота, котрої не видно настільки, як зайняті насадження та відбиті села з кістяками пічних труб, пише Кирило Данильченко на Lb.ua.

Але 4–5 вибитих артилерійських бригад. 

Епізодів десятки: Д-30 біля Малої Кардашинки, "Землеробство" (російська інженерна система дистанційного мінуванн) в Таврії, батарея в Ожерельному, "Гради" в Старомлинівці і за Ясинуватою, у смузі біля Бахмута регулярні полювання на “Тюльпани”. 

Якщо пригадати, що лише частина відео стає публічним, заявки офіційних осіб цілком реальні, це дуже важкі втрати.

Супротивник знімав зі зберігання величезну кількість радянського заліза, його буксирують: Д-30, Д-20, і пішла вже навіть рання екзотика. 

Це не САУ – змінювати позиції важко і довго, у відповідь прилітає. Осколки вражають неброньовані гармати, виводять їх з ладу.

Зайшло кілька "іменних груп" дроноводів – не тільки "Птахи Мадяра", є а й різні "Терри", "Шершні" та "Люфтваффе". 

Зі зв'язками з блогерами, з волонтерськими фондами, з досвідченими екіпажами з великим нальотом і гарною технікою.

Отримали дрони під наступ ТрО і допоміжні частини – не рідкість, коли над бригадною смугою відповідальності літають птахи двох десятків “організмів”.

Вони працюють не лише над заявками своїх підрозділів, а й вільно полюють – наводять і коригують арту, скидають, б'ють FPV у тактичному тилу.

Знайти буксировану гаубицю і забити її, поки не витягнуть з позиції, простіше за САУ.

Нам передали чимало ракет М-30А1 з елементами ураження з вольфраму карбіду, щоб ефективно використовувати високоточну зброю для контрбатарейної боротьби.

Фото: focus.ua

Ракети M30A1 для HIMARS

Бо найкращий мисливець за батареями – реактивна батарея старшого начальника.

Коли зійшла велика вода, активність почалася на лівому березі – малі групи на катерах розхитують лінію, організовують оборонний периметр на дачах і в насадженнях, постачаються швидкісними човнами.

Черговим батареям РФ доводиться оживати та виконувати запити своїх підрозділів. Може, вони й не хочуть потрапляти на засічки спеціальних РЛС і в поле уваги дроноводів, але доводиться.

Ми за річкою, берег для нас де-факто стерильний – реально комфортно розміщувати арту, ППО, не боячись малих груп супротивника, диверсантів, підпілля. 

Вони не впевнені в чистоті свого берега – кілометри розмитих водою херсонських дач, насаджень, плавнів і стариць приховують сюрпризи. 

Звісно, звідти з рук злітають малі дрони: проводять рекогносцировку, наводять арту.

Завдання битви патрулів – відтиснути лінію “очей” і секретів супротивника ближче до основної лінії оборони, сколупнути в сірій зоні бліндажі для відпочинку змін та позиції великокаліберного піхотного.

Щоб завдавати ударів уже по основній лінії – вражати техніку, водовози (кретини на свою голову затопили колодязі трупами тварин і машинним мастилом), постачання, керування ротами. 

Ну і солодкі знахідки в глибині на кшталт "Піонів", машин РЕБ, кунгів зв'язку, буксированих гаубиць.

Розумієте, як це працює? 

Це збірна солянка фактів, чому зросла ефективність ударів по ворожій артилерії. Але це комплекс заходів. Усе складніше, і багато невидимих взаємозв'язків. Проте вони є. 

Звичайно, з часом дрони втрачають (середній час життя “птаха” на лінії не такий вже й великий), люди виходять з ладу, високоточку вистрілюють – вічного бусту “початок наступу” не буде.

Але поки що йде об'єктивно непогано: тут і забитий РЕБ “Житель”, і згадана система постановки мін “Землеробство”, і знищена за місяць буксирувальна артилерія на пару-трійку бригад, і накрите неодноразово управління (мінус начштабу 35-ї і полковник МВС із Воронежа).

Битва за позиції біля каналу 3 ОШБр – у смузі поблизу Кліщіївки. 

Противника розмотали, узяли полонених, захопили опорні пункти. 

Гарнізон випиляли практично повністю – усі з ворожої роти або вбиті, або поранені, або в полоні.

Плацдарм за каналом закінчився, тепер фронт починається перед його вигином біля Кліщіївки, ворога відкинуто до Курдюмівки. 28-ма вийшла до каналу навпроти селища. У самому місті тривають рейдові дії проти мережі спостережних пунктів супротивника та патрулів, є полонені та зачищені “очі”.

Противнику місто тактично важливе як плацдарм для наступу на Часів Яр і Костянтинівку. І як символ багатомісячного вистражданого успіху, чи не єдиного для нього за зимову кампанію – втрачати його за тижні, якщо брав місяцями, дуже не хочеться. 

Тому це сковує сили в місті, яке важко обороняти, з панівними висотами за нами, ще й коли ми тиснемо на фланги.

Випад противника проти 42 бригади по лінії Кремінної вдалося відбити – з важкими боями, за допомогою сусідів з 95-ї, ТрО і НГУ. Не без втрат, у тому числі й насаджень.

Фото: facebook/95 окрема десантно-штурмова бригада

Але в секторі вдалося не відволікати додаткові частини із зон нашої активності, навіть з-під того самого Бахмута. 

Щонайменше це хороший приклад, як противник маневрує силами і засобами – використовує штурмову піхоту в лісах, недорогі загони (зеків), яких не шкода, щоб спробувати пробитись і покращити тактичне становище. 

На лівому березі Дніпра пішли у справу малі групи Сил оборони: ці незлічені селища, де відпочивали херсонці, колишні консервні заводи, відомчі пансіонати – там добре розмістити мережу спостережних пунктів, наводити міномети.

Тим більше (нема лиха без добра), Дніпро тепер не кілометр завширшки. Як мінімум плацдарм біля Антонівського мосту та насадження поблизу Голої Пристані – там є стабільні успіхи. 

Противник у регіоні перекидав підкріплення і з цієї лінії, і від Енергодара. Частини там не найкращі, через велику воду вони сильно постраждали в плані амуніції та побуту. 

Тому рейдові дії – це добре: протидесантні заходи та захист річки від форсування, наведення понтонів через обміліле старе русло відволікатимуть дорогоцінні ресурси.

На Времівському виступі закінчився ворожий гарнізон у Рівнополі – на південь там є командна висота, але саме селище – це вже не низини, пагорби, які дають нам перевагу в секторі. Обійшли його з флангів, пробили проходи в мінних полях, змусили відходити.

Ще раз – усе те, що грало нам на руку в обороні, тепер грає на росіян.

І нездатність авіації сторін залітати за FLOT (Forward Line of Own Troops – передова лінія власних військ).

І сильні зенітно-ракетні частини противника, які відволікали ресурси на їхню охорону та постачання. 

І тяжіння до боїв за допомогою бронемашин, зі спішеною частиною роти з 30–40 бійців. 

І приблизно рівне співвідношення сил і засобів. 

Й інженерна підготовка – фронт не рухався на Оріхівському напрямку від початку війни. 

Противник ущільнює позиції, використовує дистанційне мінування, перекидає резерви з глибини.

Технічна перевага за рахунок західної допомоги відчутно дається взнаки, але в нас ще величезна кількість радянської техніки та хвороба різкого роздмухування штатів, за якими не встигають вчитися фахівці. 

128-ма мала успіх у першу добу операції, з трьома, якщо я не помиляюся, полеглими – тому що  безперервний бойовий досвід з 2014 року.

Фото: тг-канал 47 бригада 'Магура'

У 47-ї такого досвіду не було.

Натомість понад рік полігонів. Але всі ці вузькі речі проти мін: правильне укладання шнура розмінування на полі (прохід робиться 100 метрів, це не панацея), інженерна розвідка, трали, кішки, спеціальні щупи, збирання протипіхотних мін гусеницями – це все дається важко. 

Звичайно, медійно відомих бійців і донатів не завжди достатньо для взаємодії в таких умовах. Деякі речі відпрацьовуються лише на війні, навіть не місяцями навчання. 

Але це реалії боїв проти підготовленої заздалегідь оборони супротивника, яку підпирає артилерія. Нічні вертольоти, які б'ють по машинах розмінування. Комбіновані мінні поля та можливості ставити їх дистанційно.

Механізовані частини мають проткнути лінію, вийти на оперативний простір. Для цього потрібно перекинути смугу секретів у передпіллі і дістатися першої лінії – це вже зроблено на трьох напрямках. 

Саме так і виглядають такі бої – є паритет в авіації, немає добре підготовленої масової штурмової піхоти з бойовим досвідом. За темпом виходить ірано-іракська війна.

Утім у 47-ї теж є успіхи під Роботиним – йде зачистка насаджень, скоро можливі добрі новини.

Зараз головна робота невидима – ураження постачання та вибивання артилерії.

Вона йде дуже щільно.

У насадженнях відбувається війна мінометів, дронів, скидів із них, штурмів бліндажів – те, в чому ми поки що перевершуємо противника, хоча в дронах вони стрімко скорочують розрив. 

Втрати артилерії і ударних гвинтокрилів – маркер, який показує, наскільки супротивник напружується, намагаючись утримати лінію.

Ворог ремонтує мости через Сиваш. На тому, де перебило повздовжну балку, замінюють її кранами. Поки що міст вийшов з чату. Разом з декілька складами оперативної ланки. 

Війна за ініціативу триває, ворог зазнає в ній важких втрат. У росіян наростає дефіцит снарядів, а в перспективі – розрахунків до знятої зі зберігання ствольної артилерії. Найближчими днями будуть гарні новини.