Від допомоги прифронтовим селищам до документування воєнних злочинів окупантів: як війна змінила ГО «Сіверський Донець»

Громадська організація «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» перенесла свою діяльність із Сєвєродонецька в інші міста України практично одразу після повномасштабного вторгнення росіян. Тепер робота ГО здебільшого зосереджена в Дніпрі, куди переїхали більшість членів організації і її керівниця Олена Ніжельська.

За період від моменту виїзду з Луганщини до сьогодні напрямки роботи громадських активістів трансформувалися, реагуючи на запит суспільства, його потреби. У першу чергу – потреби переселенців з Луганської області.

- У перші ж дні після 24 лютого (наша родина виїхали з Сєвєродонецька саме в цей день) ми організовували доставку різноманітної допомоги в Сєвєродонецьк, за який тоді ще точились активні бої, – каже Олена Ніжельська.

Згодом почали допомагати рідному регіону іншими шляхами – від документування воєнних злочинів росіян до забезпечення переселенців, що переїхали у сільську місцевість, лопатами та граблями.

До медійної складової, під яку організація була заточена при її заснуванні, повернулись приблизно у липні 2022 року – почали активніше наповнювати створений ще в Сєвєродонецьку медіаресурс «Зміст тижня», організовувати більше публічних дискусій на теми, які болять переселенцям.

- І до наших дискусій онлайн приєднувались ті мешканці Луганщини, яких життя закинуло не просто в інші міста України, але й в інші країни, по всьому світові, – каже Ніжельська.

Між 2014 і 2022: громадська активність як спосіб життя і впливу на життя регіону

Словосполучення на кшталт «активна громадянська позиція» чи «свідомий українець» поступово стали штампами, і глибина цих речей втрачається через те, що ці словосполучення вживаються досить часто і зрештою звучать якось по-канцелярськи. Але саме те, що означають ці словосполучення, об’єднало у 2014 році кількох мешканців Сєвєродонецька й не лише.

- Після захоплення міста «ополченцями», після всього того, що відбувалось у 2014 році, після звільнення міста ми усвідомили: це треба проаналізувати, зрозуміти причини цього й докласти максимум зусиль, щоб у майбутньому такого не було, – каже пані Олена про те, що спонукало кількох людей з дуже різних сфер, з дуже різним життєвим і професійним досвідом активно проявити свою громадянську позицію. – Ми зрозуміли, що зобов’язані зробити все, щоб впливати на життя міста, життя регіону.

Олена Ніжельська

Більшість засновників ГО – мешканці Сєвєродонецька. Станом на 2014 рік, на момент окупації міста, яка тоді тривала порядку трьох місяців – до 22 липня того ж року – хтось із них працював на підприємстві, хтось займався бізнесом. Так, Олена Ніжельська, маючи освіту інженера-технолога органічного і нафтохімічного синтезу й економічну освіту, працювала на Лисичанському нафтопереробному заводі (НПЗ) у відділі навчання та розвитку персоналу. Її чоловік Сергій П’ятниця, також один із засновників ГО, був диспетчером Луганського аеропорту, й родина жила «на два міста». Дехто з активістів май свій бізнес – Валентина Агафонова, до прикладу, будівельний, Олег Невиниця – туристичний. Ще один із засновників, Ігор Семиволос, мешкав і мешкає у Києві – він керівник Центру близькосхідних досліджень, відомий експерт з питань Близького Сходу. Сєвєродончанка Тетяна Вергун – журналістка.

Вони зареєстрували організацію у 2015 році, а у 2020 році до колективу приєднались журналісти з Луганська. Створили власний інформаційний ресурс – сайт «Зміст тижня» з новинною стрічною й авторськими матеріалами, який оперативно висвітлював життя регіону. На базі ГО «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» проводилось безліч заходів.

З позицій місцевої журналістки, яка не була і не є членкинею організації, а сприймає її діяльність, так би мовити, зі сторони, авторка цієї статті бере на себе сміливість охарактеризувати їх так: кожен захід був спрямований на те, щоб дати мешканцям Луганщини усвідомити себе українцями, інтегрованими в українську культуру, в українське медійний простір. А також спонукали до активності, до бажання впливати на життя регіону, про яке каже пані Олена, і до конкретних дій, спрямованих на цей вплив.

Спектр заходів, які відбувались на базі ГО, був дуже широким, вони дуже часто виходили за рамки містечковості, регіональності – від презентації книги Вахтанга Кіпіані до прямого ефіру зі священиками ПЦУ після отримання Україною Томоса.

Лютий 2022 року вніс у діяльність організації суттєві корективи, і досвід, напрацьований у Сєвєродонецьку, ставав і стає у пригоді.

Після лютого 2022: від борошна на хліб до фільму про Краматорський вокзал

Коротко характеризуючи діяльність організації після повномасштабного вторгнення, варто сказати, що її засновники просто реагували на кожну потребу свого регіону, своїх земляків, «варячись» у спільному горі особисто й використовуючи напрацьовані зв’язки з донорами, з партнерами. Вони робили свою справу далеко не заради грантових коштів чи почестей – робили просто тому, що це було і є їхнім способом життя.

Родина Сергія та Олени виїхала з Сєвєродонецька безпосередньо 24 лютого.

- У нашому невеличкому «Daewoo Matiz» їхали ми з Сергієм, наш син, кіт і два собаки, – згадує Олена. – У другому авто – дві старші доньки Сергія, зять, дві онуки та два йоркширських тер’єра.

Евакуація родини разом з котом

Вони одразу осіли у Дніпрі, усі члени організації підтримували зв'язок. Валентина Агафонова лишалась у Сєвєродонецьку. Як підприємниця вона мала в місті Центр здоров’я, який працював у підвальному приміщенні. У перші ж дні повномасштабного вторгнення Валентина перетворила його на гуманітарний центр.

- Ми передавали Валентині все, що могли роздобути для мешканців міста, – каже Ніжельська.

Це були не лише продукти харчування, а й ліки, інсулін, корми для тварин тощо. У той період у регіоні активізувались певні хвороби – той же сказ, вакцин у напівзруйнованій обстрілюваній Луганщині вже не було, громадські активісти роздобували вакцини на вільній території України (здебільшого у Хмельницькій області). Щоб передати вакцини, шукали спеціальні сумки-холодильники…

Олена Ніжельська та Сергій Пʼятниця

Все це передавалось здебільшого з перевізниками, які евакуювали з Луганщини мирних мешканців. Але траплялись випадки, коли члени ГО робили це особисто. Так, Сергієві й Олені треба було вивезти з Сєвєродонецька кількох близьких, кожен з яких мав інвалідність. Це тато Олени, якому за 80, літня тітка Сергія й рідний брат Олени Володимир, який був повністю позбавлений слуху. Будучи абсолютно глухим, він понад місяць пробув під щільними обстрілами, відчуваючи лише вібрацію, ударні хвилі. Це дуже сильно підірвало його здоров’я.

Зруйнований обстрілами окупантів Сєвєродонецьк

- Брат пішов з життя рік тому, 30 червня, – каже Олена.

Багато хто з мешканців Луганщини, кинувши під час евакуації автомобілі вдома, шукав, хто б ті автомобілі перегнав на безпечну територію України. Певні мешканці селища Метьолкіне поблизу Сєвєродонецька звернулись до Сергія П’ятниці з проханням поїхати туди й перегнати їхню автівку, а свого роду платою за це була можливість вивезти на тій автівці безпомічних родичів.

Метьолкіне в той час було абсолютно заблоковане, його мешканці були позбавлені буквально всього. І Сергій, ризикнувши туди поїхати, привіз їм у досить великій кількості те, що потрібно для випікання хлібу: борошно, олію тощо. Це було 1 квітня 2022 року.

Поступово подібна допомога регіону ставала просто неможливою, згодом Сєвєродонецьк і сусідні населені пункти опинились в окупації.

Тим часом члени ГО працювали в інших напрямках. Все, що було зроблено за ці місяці, годі й згадати. Допомагали двом релокованим з Луганщини геронтологічним інтернатом (тобто, будинкам престарілих) – Попаснянському й Нижнянському, роздобуваючи для підопічних все необхідне – від харчів до матраців. Цим здебільшого займався Олег Невиниця, який переїхав до Ужгорода й організував роботу ГО там. На Хмельниччині переселенцям, які оселились у сільській місцевості, допомагали інвентарем, інструментом – лопатами, граблями тощо.

Олег Невиниця

Це був якраз період, коли садять городи – квітень-травень 2022 року. На Хмельниччині перебувала Валентина Агафонова. Вона не просто закуповувала для земляків інвентар, а організовувала для них свого роду консультування місцевих мешканців. Адже клімат і ґрунт тут не такий, як на Луганщині, й люди потребували порад щодо того, які сорти краще вибрати, коли і як виконувати ті чи інші роботи. Це сприяло справжній інтеграції – адже тема землі завжди об’єднує.

Одним із напрямків роботи ГО наразі є документування воєнних злочинів росії. Цим у рамках програми «Розплата. України свідчить» займається Олена Ніжельська. Вона особисто документувала обстріл Краматорського вокзалу, організація зробила документальний фільм «Станція «Краматорськ», і саме кадри з цього фільму використовував Генпрокурор України Андрій Костін, виступаючи у конгресі США з доповіддю про воєнні злочини росіян.

Починаючи з липня 2022 року, ГО активно веде медійну діяльність. В виданні працюють переважно вихідці з Луганщини. В напрямку журналістських розслідувань та фактчекінгу одним з ключових авторів ресурсу «Зміст тижня» є журналіст з Луганщини Олександр Білокобильський.

За цей час було організовано чимало дискусій на теми, які болять переселенцям: про освіту, про колаборантів, про проблеми тих, хто виїхав за кордон тощо.

Напрямки діяльності ГО трансформуються – відповідно до того, як трансформується українське суспільство і його потреби.

При спілкуванні з членами ГО «Кризовий медіацентр «Сіверський Донець» відчувається: запорукою їхнього успіху, затребуваності їхньої діяльності, окрім їхньої щирою любові до свого регіону й бажання працювати на його благо, є ще й те, що ці люди мають досвід і напрацьовані звʼязки в дуже різних галузях (будівництво, підприємництво, економіка, туризм, громадська діяльність…) І цей досвід у поєднанні дає вагомий результат.

Юлія Сабаєва