Шляхами до витоків: як лінгвістка з Донецька Ольга Шевчук-Клюжева досліджує питання двомовності в Україні

Мовне питання є одним з найбільш дискусійних в умовах повномасштабної війни. Адже мова як ключовий елемент національної ідентичності відіграє вирішальну роль у формуванні українського суспільства.  Одночасне функціонування української та російської мов в одному комунікативному просторі стало величезним викликом для життів мільйонів українців, тому на змінення такої тенденції підуть чималі зусилля наших нащадків. 

Ольга Шевчук-Клюжева

Журналістка 62.ua поговорила з соціолінгвісткою та кандидаткою філологічних наук родом із Донецька Ольгою Шевчук-Клюжевою, яка розповіла про явище білінгвізму в нашій країні та результати досліджень дитячої двомовності.

Навчання і шлях у науку 

Ольга народилася в Донецьку та навчалася у звичайній донецькій школі, де жодна дитина не говорила українською мовою. «Моєю вчителькою була одногрупниця Василя Стуса. Було завжди дуже цікаво спостерігати за її мовленнєвою поведінкою, адже всі в школі говорили російською, а вона одна – українською. Вона надихала глибше вивчати українську мову й говорити нею», – згадує героїня.

Далі вона навчалася в Донецькому університеті імені Василя Стуса на філологічному факультеті (на сьогодні релокований до Вінниці), де з другого курсу почала спеціалізуватися на кафедрі української мови й досліджувати українсько-російське мовне контактування. З перемогами у всеукраїнських конкурсах та проєктах, під час навчання на магістратурі розпочався науковий шлях героїні. Нагороди та  стипендії стимулювали й заохочували її продовжувати важливі дослідження. У 2008 році вона завершила навчання в університеті як найкраща студентка в Донецькій області, яка представляла філологічний факультет. 

У стінах аспірантури Києво-Могилянської академії майбутня науковиця разом зі своєю викладачкою і відомою мовознавицею Ларисою Масенко почала досліджувати явище інтерференції – помилки в одній мові, що виникають під впливом іншої мови (в цьому випадку, української та російської). Згодом у дослідниці з'явилася монографія під назвою «Українське усне мовлення на Донеччині», де вона шукала межу переходу від інтерференції до суржику, запропонувала класифікацію українсько-російського мішаного мовлення. Цю роботу високо оцінила наукова спільнота: почала цитувати та згадувати її у нових дослідженнях. 

Протягом наступних років Ольга почала викладати для студентів, була залучена до роботи в бізнес-проєктах та Національної комісії з питань державної мови.

 Робота в Комісії з питань державної мови

У Комісії з питань державної мови науковиця пропрацювала два роки (з лютого 2020 року до червня 2022 року) і згодом звернулася з проханням про дострокове припинення своїх повноважень через зміну Голови Комісії та запровадження нових методів і підходів до роботи, яких вона не поділяла. 

«За цей важливий та цінний для мене час разом із колегами нам вдалося запустити в роботу іспит на визначення рівня державною мовою для виконання посадових обов'язків та для набуття громадянства», – розповідає Ольга. Вона з гордістю й натхненням зазначає, що за перші пів року з моменту запровадження іспиту його склало понад 100 тисяч людей. На сьогодні він відбувається на понад 100 локаціях по всій Україні. 

Серед досягнень Ольга також називає популяризацію вживання фемінітивів в офіційній комунікації. Протягом року новоутворений орган Комісії, членкинею якого вона була, працював над створенням відповідних найменувань для наз різних професій, зокрема медичної та дипломатичної сфер. Зі списку в 9000 професій, які містить Класифікатор професій, були подані рекомендації для вживання в офіційних документах понад 400. «Важко навіть уявити, які це були дебати і дискусії. Ми продовжили цю роботу, адже відчували запит від колег із інших центральних органів виконавчої влади. Зараз фемінітиви увійшли в норму: навіть президент майже щодня звертається: “Шановні українці та українки”. Сподіваюся, що цей процес продовжиться, а ми будемо частіше бачити якісні відповідники і українська мова буде дійсно відповідати стандартам гендерної чутливості», – ділиться науковиця.

Важливою діяльністю, якою займалася Комісія, була також робота в напрямі напрацювання міжнародних стандартів української мови як іноземної. Поява міжнародного сертифіката з визначеним рівнем володіння мовою допомогла б заохотити іноземців вивчати українську не для отримання громадянства. На цьому етапі команда постала перед труднощами, адже запуск міжнародної системи сертифікації потребує тривалої та системної роботи. «На сьогодні лише Україна та Білорусь – єдині країни Європи, що не мають такого іспиту. Для прикладу, на цю  роботу, наші сусіди поляки витратили понад 15 років. Ми навіть не починали цей складний шлях, тому якомога швидше варто почати робити кроки у вирішення цього питання».

Дослідження двомовних родин

Героїня вважає, що сьогодні як ніколи актуальним є питання дитячого білінгвізму, з яким стикаються мільйони українських родин. Цей сучасний термін означає одночасне володіння двома мовами – російською та українською. «Я вважаю, що дитяче мовлення сьогодні варто розглядати й досліджувати в контексті багатомовності. У сучасному світі більшість людей належать до категорії двомовців та багатомовців. Важливо знати мови, розрізняти їх, формувати навички активного говоріння. Українські діти, які зараз перебувають за кордоном, найбільше потребують підтримки і допомоги, адже стикаються з труднощами опанування мов щоденно. Саме тому важливо про це говорити й полегшувати вивчення для дітей», – каже дослідниця.

Попри законодавче закріплення української мови та її пріоритетне становище, а також певні позитивні зміни в мовній ситуації, для багатьох українських родин домашньою мовою є російська, ця ж мова є першою для величезної кількості українських дітей. У своїх наукових дослідженнях Ольга привертає увагу до ранньої українсько-російської двомовності, намагається вести стримані дискусії про причини та наслідки дитячої двомовності між спорідненими мовами, розуміючи наскільки це складне і політично важливе питання. «У нас немає такої кнопочки: натиснули й усі забули російську мову. У переважній більшості випадків вживання російської мови українцями - це про мовленнєвий комфорт і мовний вибір. Вважаю, що переважна більшість українців є  білінгвальнимиі, тому зараз нам варто думати, як змінити мовленнєву поведінку українців із домінантною російською, але робити це м’яко і толерантно».

Лінгвістка також розповідає, що отримані результати досліджень часто залежать від якості та коректності сформульованих запитань. Наприклад, термін «рідна мова» кожен українець може зрозуміти по-своєму: як мову держави або першу, якою ми починаємо розмовляти (правильне тлумачення). «Якщо ми хочемо побачити реальну ситуацію щодо мовного використання у різних комунікативних ситуаціях, мають бути також і інші запитання. Часто ми можемо бачити дуже оптимістичні показники, що багато молодих людей визначають свою рідну мову українську, але якщо ставити додаткові запитання, то ситуація вже не виглядає по-іншому», – зазначає науковиця. 

Зростання популярності української мови в суспільстві

На тренд спілкування українською Ольга реагує з позитивом і вважає, що ця тенденція буде змінюватися на краще. «Такі зміни й перетворення відбуваються тому, що люди зрозуміли й відчули, наскільки важливо, потрібно та логічно спілкуватися державною мовою (навіть, якщо можемо говорити іншими)»,  – пояснює науковиця. На її думку, війна стала каталізатором важливих суспільних зрушень, зокрема і у мовному питанні. 

У питанні реалізації державної мовної політики лінгвістка пропонує згадати жорстку, цілеспрямовану і, як виявилося, досить ефективну мовну політику часів радянської влади, що була спрямована на звуження сфер вживання української мови. Наслідки цієї мовної політики Україна не може подолати і сьогодні, але Ольга зазначає, що для істотних змін мовної ситуації потрібен час. Дослідники говорять, що для повноцінного мовного зсуву потрібні десятиліття. «Сподіваюся, що в майбутньому мовне питання перестане бути проблемою для України. Люди говоритимуть українською не тому, що будуть соромитися чи боятися розмовляти російською, а тому, що усвідомлять важливість вживання української». 

Блог у фейсбук

Ольга активно веде сторінку у Facebook, де висвітлює різні питання, що пов’язані з професійною діяльністю. У невеликому блозі вона розповідає про цікаві факти, знайдені під час наукових досліджень. «Ведення сторінки – це про бачення сучасного науковця. На мою думку, у сучасному світі всі мають займатися селфбрендингом. Як на мене, це максимально правильний шлях, бо якщо ти не розповідаєш про свою роботу, проєкти, ідеї, як про тебе дізнаються?», – зазначає дослідниця.

У своїх дописах вона звертає увагу на проблемні моменти, а також спілкується та обмінюється думками з підписниками, які інколи починають бурхливі обговорення та дискусії. Підписники звертаються до науковиці за порадами, діляться враженнями, а також досвідом і наслідками змішування мов у дітей, які зараз перебувають за кордоном. 

Реакція на російську мову 

Науковицю турбує питання радикалізації мовного використання у приватній сфері. Ольга зазначає, що не варто йти шляхом: або говориш українською мовою, або зовсім мовчиш. Вона вважає, що Україна, як демократична країна, яка обирає європейський шлях розвитку, має шукати адекватні методи і форми роботи з двомовністю. У приватній сфері спілкування кожна людина має право говорити тою мовою, якою вона хоче. 

Ольга наголошує, що мовні уподобання можуть змінюватися з різних причин, тому це завжди питання часу та мовного вибору, мовного сталення. «Не хочу, аби ми працювали за радянськими методичками з мовного посоромлення, лише навпаки. Те, що переживали українськомовні люди було жахливо, як їм доводилося змінювати свою мовленнєву поведінку, відмовляти від української мови, але змушувати своїх співгромадян, переживати такий же травматичний досвід, думаю, що не варто. Хочу вірити, що зараз у нас є більше знань і мудрості, тому зміна мовної ситуації має відбутися максимально коректно». 

Але що стосується випадків порушень законодавства щодо невикористання державної мови у публічному просторі, лінгвістка радить звертатися на гарячу лінію до уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня. 

Кроки для того, аби діти розмовляли українською 

Ольга розповідає, що не сприймає твердження «переходь на українську мову», адже “переходь на” не є властивою для української мови синтаксичною конструкцією, але і змістовно тут є теж нюанс. На її думку, для відчутної зміни мовної ситуації потрібно починати працювати саме з дітьми: змінювати підходи до викладання мови / мов, починаючи з дитячого садочка, створювати просвітницькі й розважальні заходи. 

«При вивченні мови можуть допомагати музика і спів, це приносить хороші результати. Запам’ятовування текстів, збільшення словникового запасу, опанування правил граматики, а також робота з вимовою.Для того аби діти говорили українською мовою варто докладати зусилля насамперед батькам: почати систематично розмовляти цією мовою і створити сприятливі умови для опанування. Це досить непростий та тривалий процес, але абсолютно реальний та можливий», – пояснює лінгвістка.

Вона каже, що ми маємо розуміти різницю між поняттям “переходу” та активним говорінням українською мовою. Перше означає – забути все й відмовитися, що віддаляє нас від потрібної мети, адже людям важче зробити такий вибір. Лише тоді, коли всі зрозуміють, що варто не переходити, не забувати, не відмовляти, а просто підтримувати українську мову – ми зможемо досягти балансу, мовного комфорту потрібного як державі, так і суспільству. Дослідниця впевнена, що державі не варто працювати хаотично: важливо поєднати стратегію популяризації української мови на національному рівні з родинною стратегією мовного виховання. І якщо ці стратегії будуть збігатися, ми швидко досягнемо потрібних результатів.

Науковиця занепокоєна ситуацію, в  якій перебувають українські діти за кордоном. Вона розповідає про швидку адаптацію малечі до нової мови та життя в іншій країні, що унеможливлює практикування української, особливо загрозливими для нашої мови є такі умови, де в українських родинах російська мова виступає як домашня. «На жаль, сьогодні в Європі дуже мало українських закладів освіти, або тих закладів, де можна було б вивчати не лише мову країну перебування, але й мову країни походження, тобто українську. Тому вже зараз нам варто розробляти кроки, які допоможуть майбутній реінтеграції українських дітей із досвідом біженства до освітньої системи України. Існує чимало методів і прийомів, наприклад, є спеціальна техніка двописемності для вивчення кількох мов одночасно, яку потрібно було б застосовувати до українських дітей за кордоном, що зробило процес навчання легким, делікатним і коректним, а також ми б змогли навчити дітей української. Поки в українських родин за кордоном не дуже багато опцій та варіантів для покращення української, тому особливої значущості набуває сімейна мовна політика та родинні мовні практики. Важливо знайомити дітей з нашими традиціями та культурою, багато читати і власне – говорити українською мовою. Вірю: все це допоможе втримати мовний і культурний зв’язок дітей з Україною попри всі обставини й труднощі!».

 Катерина Істоміна