• Головна
  • «Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО
10:15, 30 квітня

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО

Громадську організацію «Культурна фортеця» з міста Щастя зареєстрували у грудні 2016 року. Але народилася вона ще у 2014 році, коли звичайні містяни об’єдналися, щоб відверто заявити про підтримку Україні та допомагати армії захищати землю від окупантів. Таких, як «Культурна фортеця», на Луганщині та Донеччині сотні, якщо не тисячі — вони, несподівано інколи навіть для самих активістів, стали потужною рушійною силою суспільства в регіонах, які традиційно вважались такими, що тяжіють до патерналізму.

Марина Данилюк та Галина Калініна — відомі на Луганщині волонтерки, які побудували свою «Фортецю» на культурному фронті буквально там, де проходив справжній фронт. І навіть після окупації їхнього Щастя вірять, що справжнє щастя все ще можливо — просто треба робити, що можеш, там, де ти є. 

Йти на колір прапора 

Це потім вони визначили, що метою їхнього об’єднання є відродження, розвиток та популяризація народної творчості, збереження та збагачення історико-культурної спадщини та навколишнього середовища, проведення масових культурно-просвітницьких і спортивних заходів. А влітку 2014 року, опинившись на межі між окупацією та волею, почали чи не інстинктивно шукати «своїх» - тих, хто допоможе втриматися над прірвою.  

«Ніякої офіційної організації у нас спочатку не було, ми просто збирались, щоб допомагати військовим та організовувати у Щасті різні свята та заходи, - каже пані Галина, яка зголосилася поділитися своїми спогадами. - Наприклад, на День незалежності у 2014 році ми організували Ходу, хоча місто було максимально прифронтовими. Йшли містом Щастя з прапорами України... Це було небезпечно, нас не було багато, інколи ми чули на свою адресу погрози. Але цією ходою подали знак, що ми є і під синьо-жовтим прапором у Щасті можна об’єднуватися». 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-1

Спочатку, згадує пані Галина, об'єдналися, може, з десяток людей. А потім доєднувалися все більше і більше. Усе це зорганізувалося у таку собі невеличку волонтерську ініціативу. 

«Ми з подругою Мариною Данилюк працювали на Луганській ТЕС. Деякі наші колеги до нас приєдналися: були такі, що приходили на заходи чи волонтерську роботу, але багато боялися відверто демонструвати свою позицію - просто підтримували матеріально, надаючи гроші на продукти чи проведення заходів, - каже пані Галина. - Усе це якось потроху забувається, здається, це було не десять років тому, а у минулому житті. Та й чи важливо це зараз?»

Але саме такі самоорганізовані ініціативи — важлива складова громадського життя Луганщини та Донеччини, які на початку російської агресії зазнали найбільшого впливу війни — як у фізичному, так й у ментальному плані. І фіксувати ці історії не менш важливо, ніж розповідати про події на фронті. 

Виросли у «Фортецю»

Хрещеними батьками для «Культурної Фортеці» стала благодійна організація «Схід СОС», яка помітила активістів у маленькому Щасті та запропонували відвідати тренінги з розбудови громадянського суспільства. 

«Якщо казати відверто, ми тоді не мали жодного уявлення про громадські організації, принципи, можливості, які є в об'єднань громадян. На тренінгах дізналися, як зареєструвати громадську організацію, як писати проєкти, подаватися на гранти, втілювати свої ідеї, - згадує пані Галина. - Це був той час, коли ми з Мариною втратили роботу. Це довга історія, але все відбулося вчасно: ми мали більше часу, щоб зареєструвати «Культурну фортецю», розвивати її та втілювати наші ідеї. Марина Данилюк стала головою ГО, а я — членом правління».  

Згодом активісти почали втілювати ідеї, спрямовані на різноманітні культурні заходи у громаді. Першим став проєкт про кіно просто неба, який вони назвали «Майданчик життя Щастя». 

«Ми закупили обладнання, фільми для показів. Цей проєкт сподобався людям, бо він був дуже потрібний мешканцям нашого містечка», - каже пані Галина. Можливо, для жителів мегаполісів показ кіно під відкритим небом звучить як архаїзм, але у Щасті не було кінотеатру, тому люди залюбки проходили на такі сеанси. - Ми писали оголошення, щоб люди знали, коли та який фільм можна подивитися, після проходили обговорення. Згодом ми на цих локаціях почали проводити у рамках проєкту й майстер-класи для дітей». 

Влада: боротьба та компроміси 

Важливим етапом, який пройшла будь-яка волонтерська чи громадська ініціатива у той час, була спроба налагоджувати взаємодію з місцевою владою. У більшості населених пунктів це перетворювалося на боротьбу і відбувалося непросто. Бо у ті роки навіть подібні дуже нейтральні проєкти викликали у місцевих чиновників негативну реакцію, наче йшлося про щось геть радикальне. Бо влада, яка багато років трималася на принципі «сильної руки», не звикла до відвертого прагнення самостійних рішень та проєктів, успішної взаємодії з широкими верствами населення. Та й до простої щирої ініціативності людей. 

«Так, усе відбувалося через певний спротив, але м отримували дозволи, проводили наші заходи та вимагали підтримки соціально важливих проєктів, - каже пані Галина. - Наприклад, як похолодало, ми змогли вже проводити свої кіносеанси у Будинку культури. Нас було тоді небагато, десь 15 людей, але майже усі - завзяті волонтери». 

Безпека у небезпеці 

Потім «Культурна Фортеця» взялася за проєкт «Безпека в громаді», в якому хотіла актуалізувати питання безпеки на дорогах, а також покращити якість взаємодії місцевих мешканців з поліцією. Разом з правоохоронцями вони проводили заходи в садочках, школах, серед людей літнього віку. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-2

«Це було дуже важливим, бо Щастя - фронтове містечко, де небезпека могла чатувати у будь-якій ситуації: на дорозі з великим потоком машин до вибухових пристроїв. Нам було важливо донести до людей необхідність нормального ставлення до поліції, яка мала викликати не страх, а відчуття безпеки та джерела допомоги, - пояснює пані Галина. - У той час, наприклад, була просто неймовірна хвиля різних шахрайств, коли хтось телефонував та виманював у літніх людей особисті дані, щоб зняти потім з їхніх банківських карток гроші. І ми збирали людей поважного віку, щоб разом з представниками поліції донести інформацію про таку небезпеку. Знаєте, після цих заходів скарги на подібні махінації стали буквально одиничними». 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-3

З підлітками та дітьми більше говорили про дорожню та мінну безпеку. Бо у фронтовому місті та навколо можна було знайти що завгодно — смертельно небезпечного залізяччя війна залишає завжди багато. Закупили обладнання для занять з дітьми різного віку, з яким поліціанти приходили у навчальні заклади. Діти, згадує пані Галина, були задоволені. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-4

«Для міста ми придбали у рамках проєкту дорожні знаки та «лежачий поліцейський». Але головне, що поліція стала ближчою та більш зрозумілою для місцевих, - зізнається жінка. -  

Люди повірили, що до правоохоронців варто звертатися за допомогою. Насправді ризиків та небезпек у Щасті вистачало - в місті було багато різних людей зокрема й з окупованих територій, хтось міг завдати шкоди, залишити небезпечні предмети. І про цю настороженість поліціанти теж розповідали дітям. Але думаю, це взагалі потрібно знати у будь-якому місті, поки в країні йде війна». 

На вістрі війни 

У «Культурної Фортеці» вже були плани на новий проєкт, але втілити їх вдома вони не встигли. 

«У нас сильні обстріли почалися ще 17 лютого 2022 року, на своїй сторінці у ФБ я викладала інформацію про події у Щасті, - розповідає пані Галина про те, що робити тоді насправді було вже дуже небезпечно. - На це реагували здебільше журналісти з інших країн, бо вони розуміли, що це вже початок великої війни. Але для багатьох українців війна була «десь там на сході», а ми відчували, що насувається щось страшне. Ще страшніше, ніж ми переживали ці 8 років». 

Вони прокинулись о п'ятій ранку 24 лютого 2022 року від дуже потужних вибухів. Обстрілювали так, що не можна було вийти з під'їзду. Пані Галина шукала допомоги для евакуації, бо через відверту патріотичну позицію залишатися в Щасті їй було смертельно небезпечно. Але, на жаль, тоді їй ніхто не допоміг — у місті всі рятувалися самостійно, як могли, ніякої евакуації міська влада не запропонувала. 

«Добре, що був зв'язок, і я зателефонувала Марині, яка з чоловіком й заїхала по мене. Я взяла рюкзак з документами. Власне, все - ніяких речей більше не брала. Ми їхали й плакали усю дорогу... Доїхали до Айдара, там були наші військові, військова техніка, але якась така тиша... Після Щастя це виглядало дивно, - згадує пані Галина. -  Вночі ми добралися до Києва. Нас тоді вразила ілюмінація, місто сяяло, хоча вже обстрілювали його з усіх боків». 

Кілька днів активістки залишалися у Києві, де жив син Марини Данилюк. Бачили обстріл нафтобази, навколо літали літаки, вони постійно чули вибухи, тому вирішили їхати далі. 

Львівський «Оберіг»

«Я рвалася до Харкова, де були мої діти, але він теж обстрілювався та й більш-менш безпечної дороги туди вже не було, - розповідає пані Галина. - Тож, ми поїхали у Львів, де були знайомі, які прихистили нас у двокімнатній квартирі. Наступного дня ми зареєструвалися як переселенці та зізналися, що залишилися взагалі без речей. Спитали, де можна знайти хоч щось. Нам підказали ініціативу, де був такий собі «банк одягу», у якому переселенці могли собі обрати потрібне. Там познайомилися з місцевими дівчата і запропонували свою допомогу, бо ми не уявляли, як можемо сидіти без справи». 

Зараз ця ініціатива називається благодійний фонд «Оберіг», саме тут Марина та Галина зі Щастя волонтерили кілька місяців. Вони згадують гарну команду, з якою спілкуються й досі, і якщо потрапляють до Львова, обов'язково зустрічаються. 

«Ми видавали гуманітарну допомогу людям, які тільки приїхали. Дуже багато було переселенців з Маріуполя, - згадує пані Галина. - Вони розповідали страшне, і я зараз шкодую, що тоді не записувала їхні історії - як доказ злочинів росії». 

Перебуваючи у стресі, пані Галина ці пів року багато плакала, не знала, що робити, як жити далі, переживала за дітей, які залишилися у Харкові, що багато обстрілювали. Триматися допомогла творчість, яку подруги поновили у Львові: познайомилися з бібліотекарями, які дозволили активісткам «Культурної Фортеці» з іншого кінця України проводити у своїх приміщенням майстер-класи. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-5

«Вийшов такий мініпроєкт. Ми проводили заняття з різних видів творчості. Приходило дуже багато дітей - не тільки місцеві, а й діти-переселенці. В одній з бібліотек завжди був аншлаг — неподалік було модульне містечко, звідки діти бігали на малювання усі разом», - розповідає активістка.    

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-6

З надією на справедливість 

Якийсь час щастинські активісти жили у гуртожитку навчального закладу, який їм надали безоплатно. Але мав початися навчальний рік, тому їм треба було рухатися далі. 

«Шкода було їхати зі Львова, бо мені дуже подобається місто, але орендувати там житло — дорого. Марина поверталася до Києва, а у мене було два варіанти — Харків, до дітей, або до сестри у Чернігів, бо вона давно мене кликала, - розповідає пані Галина. - Вирішила спробувати до сестри. Чернігів - гарне компактне місто, я його теж дуже полюбила». 

Перший місяць жінка не знала куди себе подіти, бо не розуміла, як може бути корисною. Але згадала, що колись, як громадська активістка, проходила навчання в Освітньому Домі прав людини щодо документування історій людей, що пов'язані з війною. 

«Була знайома з керівником, і коли він мене привітав з Днем народження, запитала, де зараз вони, бо сам Дім у Количівці був пошкоджений обстрілами. Він відповів: ми працюємо, приходь, - розповідає пані Галина, як почався новий етап в її громадському житті. - І три місяці я допомагала їм у Чернігівському офісі. А з жовтня 2022 року долучилася до команди з документування воєнних злочинів». 

З того часу пані Галина працює в Освітньому домі в напрямку документування — це важлива діяльність, яка спрямована на забезпечення справедливого покарання злочинців. На її рахунку вже кілька десятків записаних інтерв'ю. Багато з самого Чернігова, їздила також в деокуповані населені пункти, спілкувалась з різними людьми. Тож, каже, знає, що відбувалося на Чернігівщині й що могло статися з нею та іншими активістами, якби вони не встигли поїхати з Щастя. 

Врятує краса... Ебру 

«За цей час вже трохи навчилася реагувати не так емоційно на розповіді, трохи відсторонюватися, але повністю поставити бар'єр неможливо. У проєкті є заняття з психологом, бо не завжди я можу впоратися самостійно. А ще я вирішила згадати нашу практику майстер-класів, які ми проводили й в Щасті, і у Львові», - каже пані Галина. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-7

Марина Данилюк теж проводить майстерні з різних технік у бібліотеках під Києвом з переселенцями, підтримуючи діяльність «Культурної фортеці». А пані Галина зізнається, що не має такого художнього хисту, як подруга, тому обрала саме техніку Ебру. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-8

«Бо вона не складна, її швидко навчитися, і малюнки виходять красивими, навіть якщо дитина не вміє малювати, - каже Галина. - Наша ГО входить до Робочої групи Щастинської військової адміністрації з підтримки та згуртованості. Там запропонували мініпроєкт для нашої організації, в якому можна було купити обладнання та матеріали для Ебру. Він вже давно закінчився, а я все одно продовжую ці майстер класи - щось потихеньку докупаю. І навіть вже не рекламую: одна школа прийде на заняття, передає інформацію  іншій, ті телефонують, домовляються».

Частіше за все пані Галина проводить майстер-класи в Чернігові - в хабі, що відкрив Освітній Дім прав людини. Інколи сама їде до дітей: наприклад, з тієї ж Количівки запросили, бо майстрині легше доїхати, ніж везти у Чернігів 20 дітей. 

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-9

«Аби ще не повітряні тривоги, які заважають дітям повноцінно вчитися та насолоджуватися творчістю, - з сумом додає пані Галина. -  Ці майстер-класи для мене як певне розвантаження після документування. Перемикання на іншу роботу, а головне, на красу, на творчість. Ти бачиш, як діти роблять це вперше, як їх охоплюють емоції, і радієш»

«Культурна фортеця» Щастя: документувати злочини та триматися за красу, - ФОТО, фото-10

Пані Галина зізнається, що дуже задоволена тим, що вони з колегою можуть займатися з дітьми. Вся інша діяльність, яку вони планували у Щасті, поки відійшла на другий план — до Перемоги. А майстер-класи важливо продовжувати, бо вони впевнені: варто робити все, що можливо, там, де є. І сподіваються, що колись ще вийде об'єднатися у Щасті — їхні дівчата повернуться з різних областей та регіонів, хлопці — з фронту, і буде ще купа можливостей втілювати найсміливіші проєкти. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Луганщина #Щастя #ГО #переселенці #Культурнафортеця
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...