Рада жінок Донеччини: маріупольські активісти та активістки демонструють життєстійкість на власному прикладі, - ФОТО

Юлія Пруднікова - з Маріуполя. Вона - виконавча директорка громадської організації «Рада жінок Донеччини», яка була створена у 2015 році, щоб впроваджувати зміни у  громадах Донеччини й працювати над соціальним важливими програмами. Але після повномасштабного вторгнення географія діяльності активних мешканок Маріуполя значно розширилася, а програми, які вони наразі пілотують, розповсюджуються на всю Україну. 

Допомога родинам, що переїхали 

В «Раду жінок Донеччини» Юлія потрапила з іншої організації –«Маріупольської Спілки Молоді». Вона займалася педагогічною діяльністю, згодом приєдналася до команди соціальних працівників міста — структури, яка тоді називалася Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Відчуваючи в собі потенціал для розвитку, вона вирішила доєднатися до активних жінок та чоловіків, які прагнули працювати в цій темі, але залучаючи донорів та партнерів.

Юлія Пруднікова

«Такі Центри надають допомогу за державними стандартами – в них є певні процедури, за якими вони працюють з сім'ями. Це системна робота: багато родин доволі довго потребують соціального супроводу, тому без системної підтримки важко вивести їх з кризи та допомогти побудувати нове життя, - пояснює пані Юлія, – А громадські організації більш гнучкі у методах та засобах, також вони можуть стати дієвою ланкою для співпраці міжнародних донорів та місцевої влади». 

В команді «Ради жінок Донеччини» працюють жінки та чоловіки, бо чим більше людей різного віку та статі розуміють, що таке гендерна рівність, тим кращим, на думку активістів, стає життя у громаді. 

Фокус уваги організації був спрямований на соціальну підтримку та захист людей, які знаходяться в складних життєвих обставинах. Зокрема в Маріуполі вони працювали над соціально-психологічною допомогою переселенцям: на той час багато людей переїхали з тимчасово окупованих росією територій. І деяким родинам була потрібна така підтримка, щоб впорядкувати своє життя після пережитого стресу через вимушене переміщення.  

«Одним з завдань тоді було підтримати родини, які виховують дітей. Ми стикнулися з ситуацією, коли люди боялися відпускати від себе дітей надовго, тримали їх вдома, бо були травмовані тим, що довелося побачити та відчути у своїх населених пунктах, -  каже пані Юлія. - Люди не знали, чи надовго мають лишатися в Маріуполі, чи скоро повернуться додому. В партнерстві зі “Спілкою жінок України” ми допомагали таким родинам стабілізувати свій стан та стимулювати зареєструвати дітей до навчальних закладів - дитячих садочків та шкіл. Таким чином понад 600 дітей за нашою допомогою вчасно розпочали навчання».

Кризовий центр для постраждалих від домашнього насильства 

Згодом «Рада жінок Донеччини» почали працювати в темі протидії домашньому насильству, і саме за допомогою ГО долучили фінансування з низки потужних агенцій ООН. У 2018 році у громаді з'явився Кризовий центр для жінок, які постраждали від домашнього насильства, почала роботу мобільна бригада соціально–психологічної допомоги. В 2020 році було відкрито Денний Центр. 

«Ми пілотували цей проєкт: створили безпечне місце, де за перший рік понад 40 жінок змогли отримувати послуги. Приміщення, в якому створили кризовий центр, знаходилось на базі комунальної установи Центру соціальних служб. І там жінка, яка потрапила в складну ситуацію через домашнє насильство, могла перебувати від доби до шести місяців, – каже пані Юлія. –  За цей час, у безпечному місці, вона могла відновити свої внутрішні ресурси, попрацювати з фахівчинями щодо плану дій для того, щоб наважитись розірвати відносини з кривдником, за можливості відновити стосунки з рідними й отримати підтримку від них».

Водночас запрацював денний центр, спрямований на профілактику домашнього насильства і консультування жінок, які потерпають від нього. Туди, розповідає пані Юлія, приходили жінки, які не наважувалися піти від кривдника, і мали змогу отримати соціально–психологічну допомогу. 

Юлія каже, що ці історії надовго закарбовуються в пам’яті, особливо якщо вдалося допомогти –  надати психологічну допомогу або перенаправлення на юристів чи адвокатів, які підтримали жінку на цьому непростому шляху. «Бо далеко не всі, на жаль, мають сили розірвати це коло — багато жінок, над якими регулярно знущаються, повертаються назад. Але є й успішні історії, коли жінки, дійсно, починали життя з нуля разом з дітьми, вже без насильства».

В цих Центрах жінкам, що постраждали від насильства, допомагали скласти план дій та віднайти ресурси, необхідні для того, щоб рухатися далі. 

Співпраця всіх структур  

Ефективно працювати така допомога може, якщо відбуватиметься взаємодія усіх структур, коли кожна ланка знає, яким чином діяти, які повноваження застосовувати, що  радити і який алгоритм використовувати. Наприклад, щоб поліція не вважала виклики по домашньому насильству чимось несуттєвим та не вартим уваги. 

«Частина наших зусиль була спрямована на роботу з різними професійними групами: правоохоронцями, медиками, освітянами, соціальними працівниками. Ми розповідали людям, що таке домашнє насильство, як реагувати, якщо помічаєш такі прояви, наприклад, у сусідів. Можемо сказати, що мали непоганий рух в цьому напрямку. Якось самі правоохоронці нам казали, що на подібних викликах жінки самі наполягали на тому алгоритмі, який має застосовуватися, – каже пані Юлія. –  Вимагає, наприклад, виписати терміновий заборонний припис, забезпечити переїзд до безпечного місця, надати інформацію щодо відповідних служб, які працюють у місті». 

«Рада жінок Донеччини» також проводила інформаційні кампанії щодо особливого ставлення до дітей в виявлених ситуаціях домашнього насильства. Бо  дитина теж є постраждалою, навіть якщо просто перебуває у приміщенні, де відбувається домашнє насильство. Навіть якщо її не б'ють, дитина є свідком того, що відбувається й відповідно страждає від психологічного насильства, тому теж потребує допомоги. Тому терміновий заборонний припис має бути виписаний і щодо дитини, щоб кривдник не міг завдати їй шкоди. 

«Ми ніколи не робимо проєкт заради проєкту, завжди повинно бути розуміння подальшої долі цього чи іншого напрямку. Якщо це приміщення, то воно повинно використовуватись за призначенням, коли донорські кошти закінчаться, а ГО перестане керувати роботою. Тому ми спочатку вивчаємо ситуацію в громаді: наскільки це потрібно для громадян, ведемо перемовини з місцевою владою щодо їх можливості виділити приміщення та забезпечення фахівцями. І тільки після узгодження усіх моментів починається велика робота над ініціативою», – пояснює пані Юлія. 

Щоб поліпшити ситуацію з доступом до кризових Центрів жінок з районів, прилеглих до Маріуполя, наприкінці 2021 року був створений ще один кризовий центр – у Мангушському районі. Туди можна було направляти постраждалих жінок з прилеглих до міста населених пунктів — його теж організували за допомогою донорів з подальшою координацією з боку місцевої влади, що гарантувало сталість функціонування. Центр встигли відкрити й навіть привести у безпечне місце двох жінок з дітьми. Тоді здавалося, що навколо Маріуполя існують безпечні місця…

Вижили та виїхали 

В лютому 2022 року Юлія з родиною була в Маріуполі. Виїхати в безпечний регіон вони змогли наприкінці березня. Разом з усіма мешканцями, які залишалися у місті, довелося пережити усі жахи бомбардувань, холоду, нестачі їжі, води та відсутності хоч якоїсь інформації.  

«Ми наважились виїхати лише 15 березня: за три дні до цього на кнопковий телефон, який ще тримався, почали надходити смс — це колеги з Києва прописували, яким шляхом ми можемо дістатися безпечної території, – згадує пані Юлія важкий період. – Нам вдалося. Спочатку на Бердянськ, потім на Запоріжжя. Звідти ми вже цілеспрямовано їхали на Закарпаття, де вже була частина нашої команди, хто зміг виїхати раніше». 

Зараз частина «Ради жінок Донеччини» знаходиться у Києві, частина – в Мукачево, декілька людей доєднуються до роботи онлайн, бо знаходяться в інших країнах.

«Тоді у нас працювало  15 основних працівників, але залежно від проєктів кількість змінювалася, – розповідає пані Юлія. – Звісно, ми відчували, що відбуватиметься загострення, але наскільки це буде масштабно — навіть не здогадувалися. Так, ми готувалися, збирали документи, робили запаси. До 2 березня ще тримали зв’язок один з одним, але коли він зник, гадки не мали, хто де знаходиться і що відбувається в різних районах міста. Але головне — усі наші змогли виїхати, серед членів команди та їхніх родин немає загиблих. Хоча є поранені: медична допомога надавалася вже в країнах, куди люди змогли дістатися».

Ті, хто виїхав раніше, майже з початку почали думати, що робити далі, як зберігати команду, яка поступово виходила на зв’язок, яким чином працювати. 

«Якщо чесно, ми приїхали в такому розгубленому стані, що було важко сконцентруватися на роботі. Ми з колегою Дар'єю Маркович, бувало, по пів дня сиділи над чистим аркушем паперу і не могли нічого написати, – згадує свій психологічний стан пані Юлія. – Спочатку ми мали певне піднесення: ми вижили, ми змогли виїхати з пекла! Але потім прийшло усвідомлення, що ми залишилися без нічого, не знаємо, куди та як рухатися далі. Наші рідні та знайомі ще на той час залишалися в Маріуполі, хтось вже їхав і треба було координувати та допомагати». 

Є підтримка, треба працювати!

Але розуміння, що є підтримка від партнерів, надало сили рухатися далі.

«Нам погодили перепланування діяльності, яку ми впроваджували в Маріуполі, щоб ми могли трансформувати свою роботу на напрямках, в яких ми маємо досвід та навички, – каже Юлія. – Тому перше, що ми зробили — запустили мобільну бригаду соціально–психологічної допомоги. Але фокус допомоги змістили на підтримку усіх сімей, що приїхали до Мукачівського району». 

Тільки Мукачево стало прихистком для понад 20 тисяч внутрішньо переміщених осіб. «Ми почали працювати з сім'ями, які переїхали до Закарпаття, допомагали з розв'язанням різних проблем, підключали різні локальні громадські організації, державні інституції, для того, щоб надавати їм допомогу: це було й про базові потреби, й про юридичну, психологічну підтримку. І, звісно, паралельно виявляли родини, в яких є ризик домашнього насильства. Бо проживання в місцях компактного поселення також є тригером в цій темі та впливає на стосунки в родині», – розповідає активістка про те, чим вони займалися увесь 2022 рік.  

Крім соціально–психологічної допомоги, команда почала роботу над програмами подальшої підтримки жінок для визначення своїх ресурсів, щоб мати можливість працевлаштуватись, або почати власну справу. І наразі, вже є результати цієї роботи, серед цих жінок є ті, хто започаткував свою справу, працевлаштувався, створив громадську організацію чи бере активну участь в житті в громади.

«Одним із досягнень цієї роботи є те, що жінки, які долучались до наших програм, наразі вже мають спільне ком’юніті, вони познайомились з місцевими жінками, працюють над власними ініціативами і приєднуються до розв'язання соціальних питань у громаді», - каже активістка.  

Також команда продовжила рухати молодіжний напрямок: розшукували молодь, з якою працювали в різних лідерських чи бізнес–програмах ще в Маріуполі, допомагали їм виїхати з окупованих територій, розповідали, як поводитися на блокпостах, якими шляхами краще рухатись. І подекуди їм шукали місце для поселення, якщо вони хотіли залишатись в Україні, або шукали людей, які б могли їх супроводжуватися в інших країнах. 

«Допомагали з відновленням документів, бо з Маріуполя виїздило багато студентів, треба було комунікувати з навчальними закладами, які теж евакуювалися», – згадує пані Юлія. 

Триматися разом 

На разі «Рада жінок Донеччини» працює над двома масштабними проєктами — разом з Фондом ООН в галузі народонаселення, за підтримки Міністерства молоді та спорту, Міністерства цифрової трансформації та Міністерства соціальної політики створили онлайн курси. Це курс «Життєстійкість молоді в умовах криз» на платформі Prometheus та серіал «Інклюзивна молодіжна робота» на Дія.Освіта.  

Перший став популярним не лише серед молоді, їм користуються люди різного віку, бо там доступно говориться про стан, в якому ми всі перебуваємо, і можна знайти дієві поради, як триматися в ресурсі й знаходити точки зросту», – каже пані Юлія. 

Серіал «Інклюзивна молодіжна робота» – про те, як будувати роботу молодіжних просторів так, щоб молодь з інвалідністю та різних вразливих категорій могла повноцінно відвідувати їх: спілкуватися з однолітками, втілювати спільні ініціативи, навчатись — бо доступ до неформальної освіти й молодіжних програм має бути у всіх. 

А ще «Рада жінок Донеччини» бере участь в пілотуванні проєкту щодо надання послуг для формування життєстійкості. Саме в такий Центр життєстійкості, який днями запрацює в мукачівській громаді, запрошують мешканців і мешканок громади на групові заходи та індивідуальне консультування. 

«Це буде безпечний простір для обміну досвідом, розуміння себе та розкриття власного потенціалу, – каже пані Юлія. – Ми хочемо поєднувати у своїй діяльності роботу для громад, які нас прийняли. Крім того, продовжувати робити корисне для всієї України». 

Робота  направлена на те, щоб підтримати ментальне здоров'я мешканців та мешканок Мукачівської громади. Проєкт реалізується Міністерством соціальної політики і є складовою Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» А в Мукачівській міській територіальній громаді цю послугу впроваджує команда ГО «Рада жінок Донеччини» спільно з міською радою.