З бізнесу до громадської активності: історія Олени Косінової, яка мріє відродити Красногорівку
Російське вторгнення загартувало мешканку Красногорівки Олену Косінову. До 2014 року вона займалася випіканням пряників. Після тимчасової окупації міста випікати їх вже було не для кого. Натомість заснувала громадську організацію, яка займалася відродженням міста. Та нині покращує умови життя у приймаючій громаді на Київщині. Отже, про все по черзі..
Олена Косінова
«Ниточки добра» у Красногорівці
Серпень 2014 року. Українським військові вибивають з Красногорівки незаконних збройних формувань. У місті жодної влади.
«Місто залишилось ні для кого, ні для чого. Коли нас звільнили, 1-го серпня, влада не повернулася. Люди сам на сам лишись. Води немає, світла немає, газу немає – це все було зруйновано. Тоді я пішла до військових. Це був 20 батальйон тероборони Дніпропетровщини. Хлопці дали пальне, щоб я доїхала до Маріуполя, куди виїхала Донецька ОДА, разом із головою Сергієм Тарутою. Ну, потім вже до Дня Незалежності військові поїхали, та привезли зКурахового наше керівництво - секретарку міської ради та третю заступницю», згадує Олена Косінова.
Олена об'єднала навколо себе активних жінок, і почала співпрацювати з військовими та волонтерами, щоб забезпечити людей необхідним. Пів року щотижня їздила на прийом до керівника Мар’їнського району, щоб розв'язувати проблеми Красногорівки. Разом з тим навколо Олени почали гуртуватися інші волонтерки, які розуміли, що зміни на краще в їхніх руках. Майже три роки жінки працювали на волонтерських засадах. Громадську організацію «Наше Відродження – Донбас Україна» створили лише у 2017. А вже наступного року Олену познайомили із благодійником з Канади Стівом Кауфманом. Його коштом у місті оновили обладнання у школі та дитячому садку.
З часом коло донорів почало розширюватися, а масштаби реалізованих проєктів збільшуватись.
«Тут ще запрацювали кошти Естонської Ради у справах біженців. Вони нам дали, Ми зробили перший та єдиний у Мар’їнському районі дитячий майданчик з безпечним покриттям. Також, враховуючи психоемоційний стан дітей в місті Красногорівка, Громадська організація « Наше Відродження – Донбас Україна» облаштувала сенсорну кімнату в дитячому садочку « Червона шапочка». Це за кошти Стіва. Ми підтримували людей які одинокі, які не можуть виходити з будинку, а поруч рідних не було. Наші дівчата стали більше підтримувати таких людей, закуповуючи підгузки, гігієнічні набори, продукти харчування», - розповідає Олена.
У 2018 році громадська організація увійшла до складу Мережі робочих груп Донецької області з громадської безпеки та соціальної згуртованості.
А у 2019 році красногорівські активісти отримали перші грантові кошти на закупівлю та встановлення ліхтарів вуличного освітлення. Далі – більше: «Ми зробили рекреаційну зону в парку відпочинку. Облаштували чотири зони. Зробили зону з тенісним столом, столом для шахів, зона з альтанками, дитячий майданчик, великий воркаутний майданчик.
Ніколи раніше такого у Красногорівці не було. За невеликим грантовим проєктом ми зробили фотозону, де встановили металевий місток, лавочку в формі серця, арку. Люди почали приходити сюди фотографуватися і викладати до соцмереж».
Та не лише покращенням інфраструктури займалася Олена з членкинями організації «Створили майстерню «Ниточка добра». Це була проєктна діяльність по підтримці жінок. Не було роботи в Красногорівці, і погана логістика була, щоб знайти роботу десь поруч та їздити. Ми почали навчати жінок, як стати самозайнятою, і заробляти гроші. У нашому аграрному коледжі нам надали приміщення, ми закупили машинки швейні. Людям було дуже цікаво»
Поступово до Красногорівки почали повертатися його жителі. І це у місті, яке перебувало майже на передовій, за 10 кілометрів до окупованого Донецька. Та у лютому 2024 перед Оленою та ГО постали нові виклики, які спричинила російська агресія. Необхідно було знайти та доставити гуманітарну допомогу та можливості для евакуації місцевого населення.
Повномасштабна війна: евакуація на Київщину та нові громадські виклики
Нині жителі Красногорівської громади розпорошені по світу. Переважна більшість з тих, хто залишився в Україні нині шукають зв’язок один з одним та з Оленою Косіновою: «У нас майже всі люди записані, хто мешкає в Києві та області. Мені телефонують майже кожен день «приїхали, хоч побалакати із своїми, красногорівськими». Ну, як я можу сказати людині, що я не маю часу? Ми створили в Viber групу «Незламні Красногорівці». Туди вони всі надіслали довідки ВПО. Якщо в нас щось є чим можемо допомогти – ми пишемо в цю групу. У нас була змога – ми купили окуляри і розіслали «Новою поштою», зібрали гігієнічні набори – розіслали. Це ми зробили за кошти Стіва Кауфмана».
Сама Олена евакуювалася до Ірпеня. На новому місці жінка одразу взялася до справи: «Як можна сидіти і нічим не займатися? Я звикла, що мені завжди кудись треба, і на все немає часу. Я постійно зайнята. Я не можу інакше».
Наша організація вже налагодила співпрацю з Томашівської сільською радою. У селах громади ГО провело адвокаційну кампанію для виявлення потреб жителів громади. Олена згадує, як під час адвокаційної кампанії в одному з сіл їй довелося втрутитися в процес опитування.
«Була розроблена велика анкета. Сільська місцевість, прийшлося туди багато разів їздити, проводити це опитування, тому що анкети ми роздавали і вони, хто заповнював… А знаєте як? Сидить голова округу, біля неї сідає чоловік 70 років, і вона його опитує. Вона читає питання і сама відповідає за нього, не чекає що скаже він. Чоловік сидить напружений на стільці, а я поруч сиджу, і кажу: «А чого ви за нього відповідаєте?Нехай він сам надає відповіді»! Потім чоловік почав сам відповідати. Ось і поки не закінчилася анкета, я за ним стежила. Він вже так розслабився, обперся на спинку стільця. Він би ще сидів і розмовляв би, і розмовляв, розмовляв».
Тому на перший спільний круглий стіл у Томашівській громаді запросили ВПО, які туди переїхали. Серед них були жителі Красногорівки. На заході розповідали жителям громади про плани та проєкти, які громадські активісти хочуть реалізувати на новому місці, але реакція людей жінку засмутила: «Люди слухали і дивилися на мене з невірою, що таке може бути. Я спитала їх: ви вірити нам? Наші красногорівці кажуть: «вірте, бо ми жили, ми знаємо, вони в нас вдома таке робили».
Не минуло й року, як вдалося реалізувати в Томашівській громаді кілька міні-проєктів, та встановити дитячі майданчики у селах Соснівка та Вільне, та спортивний майданчик у Вільному. Олена вважає, що умови для проведення відпочинку повинні бути однакові, незважаючи місто це, чи маленьке село.
«Ми вирішили, як Красногорівці зробити. Майданчик з тренажерами вуличними, і дитячі майданчики. У людей стільки щастя було, коли відкривали тренажерний майданчик. Там дорослі раділи, як діти, казали «Невже у нас таке буде»? А коли їм привезли дитячі майданчики у два села, вони мені телефонують і кажуть: «А можна розділити ці майданчики ще пополам, щоб ще поставити у два села?» Там багато гойдалок було, ігровий комплекс. Люди були вражені тим, що таке може бути, що за кошти донора можна робити такі зміни в громаді. Коли ми це заробили, то навіть голова Томашівської громади була в захваті. Тим паче, що в неї був план на 2023-й рік облаштувати спортивний майданчик, а тут вже у неї є».
Разом з Ганною Геращенко Олена допомагала й тим, хто залишався у Красногорівці. Разом з «Восток-SOS» протягом 2022-23 років до міста доправлялася гуманітарна допомога, яку розвозили, зокрема, й екіпажі поліції «Білий янгол». Про допомогу правоохоронцям ми розповідали у цій статті.Нині жінка у пошуках можливостей для реалізації більш великих проєктів, та поки ділиться з місцевими досвідом набутим на Донеччині.
«Ми за ці роки, з 18-го року, коли була створена Мережа робочих груп Донецької області, пройшли багато навчання, ми дійсно отримали знання. Завдяки Мережі робочих груп за підтримки ПРООН, ми стали фахівцями, ми знаємо що хочемо, знаємо, як це робиться, і ми ніколи не будемо казати, що ви не так робите. Ми можемо сказати: «Ви робите так, а давайте зробимо інакше», як кажуть «критикуєш – пропонуй!»
Мрія Олени
В Олени є мрія – після перемоги знову приїхати до Красногорівки. Вона знає, що й інші жителі міста бажають повернутися. Люди – найцінніший скарб, який має країна. «Для того, щоб відновити Донеччину, коли буде перемога, нам треба зберегти людський капітал. Тому головна мета зараз – знати, де наші люди. Ми повинні зберегти спільноти, які повернуться, і будуть працювати. Я бачу, що 85% наших людей, хочуть повернутися на Донеччину».
Олена Косінова
Впевненості жінці додає знання, що людей не залишать сам на сам з бідою. Аби довести це вона докладе максимально зусиль.
«Коли війна закінчиться, донори повернуться на Донеччину. У нас в ХІХ ст. французи побудували завод з виробництва цегли. Гадаю, що зможемо знайти французів, пращури яких будували завод. А чому б не побудувати новий завод з сучасними технологіями. Тоді вже тут можна буде і селитися людям, і працювати. І є ще багато ідей стосовно розвитку нашого міста. Я впевнена, що Європа буде допомагати відновлювати Україну.
Історія Олени Косінової доводить, що навіть в умовах війни можна знайти можливості для розвитку і допомоги своєму місту, та його мешканцям. Її приклад надихає і показує, що справжні лідери можуть змінити світ навколо себе, навіть у найскладніших умовах.