Розслідування злочинів проти українських журналістів

Журналістка Вікторія Рощина була затримана співробітниками російської ФСБ на блокпосту, коли намагалася дістатися заблокованого Маріуполя у березні 2022 року. Її звинуватили у шпигунстві та утримували десять днів, після чого обміняли на російських військовополонених.

Після звільнення Рощинарозповіла, що росіяни їй погрожували та схиляли до співпраці.

«Если тебя где-то здесь зарыть, никто никогда не узнает и никто никогда не найдет», – постійнопідкреслювали росіяни», писала вона у своїх спогадах. «Страху я не відчувала – розуміла, що це їхні типові методи тиску».

Попри це Рощина продовжила їздити на окуповані території. Влітку 2023 року вона вирушила в чергову поїздку, але зникла в окупованій Запорізькій області.

Рідні Вікторії понад рік не знали ані про її місце перебування, ані про її стан, перш ніж у серпні 2024 року їй дозволили один раз з ними поспілкуватися по телефону.

У жовтні 2024 року батько журналістки отримав повідомлення від російського Міноборони про те, що вона померла минулого місяця.Її тіло росіяни не повернули.

Смерть Рощиної – один із численних випадків нападів на медійників, які Генпрокуратура України розслідує як воєнні злочини.

[Текст на фото: Вікторія Рощина, незалежна журналістка, яка раніше працювала на провідні українські медіа, загинула в російському полоні 19 вересня 2024 року.© Вікторія Рощина/Facebook].

За час повномасштабного вторгнення Україна розпочала досудові розслідування у понад 120 кримінальних провадженнях стосовно фізичної агресії проти журналістів з боку Росії.

Дванадцяти росіянам оголошено підозри за подібні злочини, в тому числі Олексію Кіму, генералу, якого звинувачують у віддані наказу ударити «Іскандером» по знімальній групі Reuters у Краматорську 24 серпня 2024 року.Тоді внаслідок обстрілу загинув один журналіст, ще п'ятеро – отримали поранення.

«Українські та міжнародні журналісти під прицілом російських окупантів з перших днів повномасштабного вторгнення. Ми постійно моніторимо ситуацію і можемо казати про це з упевненістю», – говорить Полін Мофре, керівниця української програми організації Репортери без кордонів(РБК).

Серйозною проблемою для активістів та системи правосуддя є брак доступу до збору доказів.

«У всіх цих кейсах», – продовжує Мофре, «найбільшим викликом є доступ до інформації. Точніше, його відсутність».

Важливу роль, за її словами, відіграла також робота ГО з підвищення обізнаності, збору доказів та вимоги притягувати до відповідальності.

«Офіс Генпрокурора зрештою розпочав щонайменше 14 досудових розслідувань у справах, щодо яких ми подали скарги до Міжнародного кримінального суду, а також до українських та французьких органів прокуратури», – сказала вона.

Інститут масової інформації (ІМІ) – українська ГО, що відстоює права журналістів – нарахував 807 злочинів проти медіа від 24 лютого 2022 року. Це і фізичні акти агресії, і захоплення редакцій, і обстріли телевеж. За даними ІМІ, за період повномасштабного вторгнення загинуло 96 медійників, зокрема 12 – саме під час виконання професійних завдань.30 журналістів утримуються в заручниках російською стороною. Про точне місцезнаходження деяких з них невідомо досі.

Катерина Дячук, керівниця відділу моніторингу свободи слова ІМІ, підкреслила, що вирішальним фактором є міжнародний тиск для забезпечення як доступу до утримуваних під вартою журналістів, так і правосуддя за злочини, скоєні проти них.

«Ми можемо публічно тиснути, проводити кампанії, підключати дипломатів», – продовжила вона. «Наприклад, Парламентська Асамблея Ради Європи в березні збирається випустити резолюцію стосовно українських полонених журналістів. Я сподіваюся, вони врахують наші рекомендації, а питання доступу МКЧХ до заручників зрушить з місця».

«Журналісти мають такий самий захист і особливий статус, як і цивільні», – сказав Андрій Яковлєв, юрист Медійної ініціативи з прав людини (МІПЛ).

«Те, що ми бачимо зараз, це те, що цивільних утримують у полоні, але це не називають статусом «військовополоненого» – це кваліфікують як місця позбавлення волі», – зазначив Яковлєв. «Оскільки цивільних не можна законно затримувати згідно з міжнародним правом, тож також немає встановленого механізму для їхнього повернення».

В окупації

Журналісти на територіях, окупованих Росією, стикаються з особливими труднощами. Їх часто незаконно утримують під вартою, безпідставно звинувачуючи у скоєнні злочинів, зокрема, тероризму чи шпигунства, з метою тиску та залякування.

Офіс Генерального прокурора України розслідує кілька кримінальних проваджень щодо викрадення місцевих журналістів у Мелітополі, окупованому місті Запорізької області.

З перших днів окупації міста росіяни почали незаконно затримувати українських медійників. У березні 2022 року вони заарештували цілу низку співробітників видання «Мелітопольські Вісті», а в липні затримали засновника популярного Telegram-каналу @Mitopol Євгена Ільченка.

Наступного місяця журналістка Анастасія Глуховська була серед низки дописувачів Telegram-каналів новин «РІА-Мелітополь» та «Мелітополь – це Україна», яких також заарештували.

Аж у травні росіяни оприлюднили відео, на якому вона в наручниках, коли її виводили з квартири. Досі немає офіційного підтвердження щодо її місцезнаходження з серпня 2023 року.

Діана, сестра Анастасії, яка востаннє говорила з нею за день до викрадення, зазначила, що пошуки відповіді родини були марними.

«Коли ти звертаєшся в «офіційні» установи на тимчасово окупованих територіях, тобі там ніколи не скажуть правди», – сказала вона. «Наша «поліція» лише фіксує злочин, а Червоний хрест, ООН, Репортери без кордонів висвітлюють справу в публічному просторі».

Яковлєв наголосив, що притягнення до відповідальності і досі є серйозною перешкодою для досягнення справедливості як для журналістів, так і для інших громадян.

Він продовжив: «Міжнародне гуманітарне право складається з норм поведінки, які, в теорії, мають забезпечувати захист. Однак, цим нормам бракує механізмів примусового виконання. Коли ми кажемо, що журналіста незаконно затримали чи атакували, так, це є порушенням. Але як нам не лише розслідувати такі порушення, а й притягувати винних до відповідальності та забезпечувати виконання вироків?»

Попри те, що він назвав три потенційні варіанти – національне судочинство, міжнародні трибунали та суди універсальної юрисдикції – Яковлєв підкреслив важливість визнання відсутності єдиної правової системи для забезпечення виконання вироків.

«Це означає, що той хто наважиться напасти на журналіста, розумітиме: так, покарання суворе, але ймовірність бути затриманим низька. Вони знатимуть, що можуть спокійно переховуватися, наприклад, в ОАЕ, а не в Україні чи ЄС. Міжнародне право надає права, але не має механізмів для їхнього захисту та забезпечення виконання. Це як мати кримінальний кодекс без судів чи поліції».

Матеріал підготовлений Ярославой Шлапацькой. Оригінал матеріалурозміщений на сайті IWPR - https://iwpr.net