Що гальмує створення cпеціального трибуналу для Путіна

Юристи відзначають колосальний обсяг майбутньої роботи, наголошуючи на вже існуючій напрузі навколо Гаазького суду.

Понад два роки тому Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) одноголосно підтримала створення спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності військово-політичного керівництва Росії та Білорусі.

Попри цей очевидний консенсус, трибунал досі не запрацював, і фахівці не прогнозують суттєвих зрушень цього року. Головна причина зволікання – сумніви деяких західних партнерів України щодо того, чи має перед судом постати сам Володимир Путін.

Українська сторона зафіксувала понад 140 тисяч випадків ймовірних воєнних злочинів, вчинених російськими військовими з моменту повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Деякі з них розслідуються як національними, так і міжнародними інституціями. Зокрема, Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав шість ордерів на арешт російських високопосадовців за окремі воєнні злочини, в тому числі ордер на арешт президента Володимира Путіна за примусову депортацію українських дітей.

Утім, за положеннями Римського статуту МКС наразі не має юрисдикції щодо злочину агресії.

Щоб притягнути до відповідальності президента Росії та його оточення за злочин агресії, тобто розв'язування війни проти України, необхідно заснувати спеціальний трибунал.

Немає жодних обмежень, щоб почати його роботу до закінчення бойових дій, але Україна має домовитися з західними партнерами щодо моделі та формату його створення. Але через брак політичної волі зрушити цей процес з мертвої точки виявилося дуже непросто.

Міжнародний суд

Станом на сьогодні понад 40 країн підтримали створення спеціального трибуналу, підписавши політичну декларацію під час конференції «Відновлення справедливості для України», що відбулася у Гаазі навесні 2024 року.

Серед підписантів – провідні західні політичні гравці, такі як США, Німеччина, Франція та Велика Британія. Водночас залишаються розбіжності щодо важливих деталей, не в останню чергу щодо статусу дипломатичного імунітету, яким користується Путін разом із міністром закордонних справ Сергієм Лавровим та прем’єр-міністром Михайлом Мішустіним.

Хоча деякі лідери, наприклад, Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе, говорять про притягнення до відповідальності самого Путіна, значна частина обговорень залишається кулуарною, з чого випливає, що голосів «за» поки що не вистачає.

Експерти зазначають, що деякі союзники України стурбовані тим, що ігнорування дипломатичного імунітету може мати довгострокові наслідки для їхніх власних інтересів. Вважається, що серед тих, хто вагається, є і Сполучені Штати.

Заступниця голови Офісу Президента Ірина Мудра повідомила, що досі не вирішено, чи буде майбутній трибунал ігнорувати імунітет так званої «трійки –російської верхівки», чи ні.

«Зараз немає чітких «червоних ліній» щодо імунітету – чи його буде збережено, чи ні. Всі ці деталі, на жаль, я не можу розкрити, тому що триває перемовний процес. Але нарешті у нас з’явилося розуміння щодо того, як це питання має бути висвітлено в статуті трибуналу та як до нього підійти. І створення самого трибуналу зараз є набагато реалістичнішим, ніж це було ще влітку [минулого року]», – підсумувала вона.

Експерти погоджуються, що для дієвості трибуналу необхідно, щоб до нього приєдналося якомога більше країн.

«Ключовим питанням є легітимність цього суду. Для цього до нього має долучитися максимальна кількість держав», – зазначив Арі Мора, експерт «Української правової консультативної групи», що спеціалізується на питаннях правосуддя у збройних конфліктах. «Якщо метою є досягнення статусу міжнародного трибуналу згідно з міжнародним правом, потрібна значно більша кількість держав».

«Легітимність трибуналу залежатиме від того, чи будуть країни виконувати ордери на арешт. Крім того, як уже зазначалося, важливо заручитися підтримкою партнерів України з так званого Глобального Півдня, або ж, простіше кажучи, незахідних країн. Це пояснюється тим, що загалом ця ідея зустрічає більший скептицизм в африканських країнах, багатьох державах Латинської Америки та інших регіонах».

Притягнення до відповідальності посадовців

Трибунали, які мають переслідувати лідерів держав, створюються в світовій історії не вперше. Один з найвідоміших прикладів – суд над керівництвом колишньої Югославії, який тривав понад 20 років. Трибунал був створений Радою Безпеки ООН на основі резолюції, ініціатором якої виступила Франція. Судді розглядали справи, в яких обвинувачуваними були політичні лідери боснійських сербів, зокрема, Радован Караджич та тодішній президент Сербії Слободан Мілошевич.

Міжнародний трибунал щодо Руанди також був націлений на притягнення до відповідальності посадовців, відповідальних за геноцид проти народу тутсі в 1994 році. Він також був створений Радою Безпеки ООН. У підсумку трибунал засудив колишнього прем'єр-міністра Руанди Жана Камбанду до пожиттєвого терміну.

Але створення так званого трибуналу для Путіна відбувається в дещо іншому контексті, не в останню чергу тому, що Росія і досі є впливовою державою світу.

«Головна проблема, чому трибунал не може працювати за принципами «югославського» – це членство Росії в Раді Безпеки ООН», – каже Марк Еліс,виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів.

«Спеціальний суд для злочину агресії щодо Росії не може покладатися на Раду Безпеки,тому що Росія є постійним членом і накладе вето на будь-які такі ініціативи. Тому ми повинні створити нову модель».

Еліс наголосив, що, з огляду на питання імунітету, це зумовлює створення трибуналу в міжнародному форматі.

«Це означає, що Україна не могла б переслідувати чинного главу держави самостійно. Ці правові та політичні суперечності створюють значні труднощі для запропонованого трибуналу, який має спрямовуватися на російських лідерів. Однак остаточний фактор – це політична воля. Міжнародна спільнота повинна продовжувати вимагати відповідальності та правосуддя».

Морі зазначив, що перспектива початку роботи трибуналу навіть наступного року є «вкрай гіпотетичною», хоча він вважає можливим підписання угоди або ухвалення статуту у 2026 році.

«Якщо мета полягає у створенні справді міжнародного трибуналу, здатного подолати персональний імунітет, що є позицією українського уряду сьогодні, тоді кількість країн-прихильників та рівень підтримки мають бути значно вищими», – сказав він.

Морі відзначив активізацію зусиль щодо зміцнення та розширення сфери дії статті про злочин агресії в Римському статуті, додавши, що переговори та конференція в Нью-Йорку цього року, як очікується, викристалізуються в конкретні пропозиції.

«Однак, навіть якщо процес реформування Римського статуту та розширення юрисдикції суду щодо злочину агресії буде запущено, це може затягнутися надовго, оскільки такі переговори вимагають особливої делікатності», – зауважив Морі. «З огляду на це, замість того, щоб чекати, вважається доцільнимвести паралельну роботунад створенням трибуналу. На наш погляд, щонайменше, ці два процеси не повинні суперечити один одному».

Матеріал підготовлений

Юлією Акимовою. Оригінал матеріалу розміщений на сайті IWPR - https://iwpr.net