До Міжнародного реєстру збитків очікується подання до 10 мільйонів заяв

Людмила Гусейнова перебувала в полоні підконтрольних РФ бойовиків три роки і 13 днів після того, як її затримали запроукраїнську діяльність.

Уродженка прикордонного Новоазовська, який перебуває в окупації з 2014 року, з початком війни на Донбасі у 2014 році вона допомагала розселяти внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і возила взуття, одяг та українські книжки дітям на окуповану Росією територію.

У жовтні 2019 року її затримали та відвезли в «Ізоляцію» - в’язницю в Донецьку, а потім перевели до місцевого СІЗО, де звинуватили у шпигунстві.

У жовтні 2022 року Гусейнову звільнили в рамках обміну полоненими та повернули на підконтрольну Україні територію. 61-річна жінка стала однією з перших постраждалих, які отримали відшкодування в межах пілотного проєкту, ініційованого українською владою та профінансованого іноземними урядами.

Людмила Гусейнова стала героїнею короткометражного документального фільму Лесі Харченко та Жені Педіна, знятого у листопаді 2022 року.

Програма розрахована лише на постраждалих від сексуального насильства. Близько 430 постраждалих вже отримали проміжні виплати у розмірі 3000 євро (3150 доларів США) кожний.

Гусейнова розповіла, що спочатку не усвідомлювала, що згідно з міжнародним правом, сексуальне насильство під час війни також включає погрози зґвалтуванням, примусове оголення та примус дивитися на соціальну наругу.

«Коли ти виходиш на свободу, навіть не усвідомлюєш, що те, що з тобою робили в полоні, – це злочин», – продовжила вона. «І це не лише про обмеження свободи, а про те, як тебе роздягали, що при цьому говорили, як за тобою спостерігали цілодобово. Ці камери спостереження, ти мала митися і справляти будь-які природні потреби під цією камерою, і за тобою наглядали лише чоловіки».

[Текст на фото: Людмила Гусейнова перебувала в полоні підконтрольних РФ бойовиків три роки і 13 днів після того, як її затримали запроукраїнську діяльність. Її історія лягла в основу документального фільму Лесі Харченко та Жені Педіна].

Глобальний фонд для постраждалих від сексуального насильства запроваджує пілотний проєкт на основі рамкової угоди, підписаної у грудні 2023 року. Фонд отримує підтримку від іноземних країн і нещодавно був розширений, що дозволило ще 1000 заявникам отримати проміжні репарації. Програма охоплює всі випадки сексуального насильства, скоєного під час війни, починаючи з російської агресії 2014 року.

Заявки приймає кейс-менеджер. Він може спілкуватися з заявниками, уточнювати певну інформацію чи просити надати додаткові дані. Кейс-менеджер анонімізує кожну заявку та передає на розгляд в комісію, яка верифікує її та визначає, чи має заявник право на компенсацію.

Загалом у 2024 році заявки до реєстру подали 646 людей, з яких 377 чоловіків, 255 жінок та 14 дітей. Великий відсоток заявок від чоловіків повʼязують з анонімністю процедури.

Після майже трьох років від повномасштабного вторгнення РФ в Україні виплачують компенсації лише постраждалим від сексуального насильства. Христина Кіт, голова Української асоціації жінок-юристок та координаторка експертної групи при Офісі Генерального прокурора, заявила IWPR минулого року, що цей злочин був пріоритезований, оскільки «люди, які пережили сексуальне насильство, не можуть чекати закінчення війни. Чим довше вони залишаються без підтримки, тим глибшою стає травма від пережитого».

Однак, нещодавній запуск Міжнародного реєстру збитків для України розширить перелік зловживань, за які можна буде отримати компенсацію.

Гаазький реєстр був заснований Радою Європи у травні 2023 року та запущений у квітні 2024 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від листопада 2022 року. На сьогодні до реєстру приєдналися 43 держави та ЄС.

Тепер можна подавати заяви на компенсацію за понад 40 категоріями злочинів, серед яких вбивства, катування, сексуальне насильство, завдання тілесних ушкоджень, примусове переміщення, втрата майна, пошкодження інфраструктури, шкода культурній та історичній спадщині, а також екологічна шкода.

Постраждалі можуть повідомити про знищене або пошкоджене житло після російського повномасштабного вторгнення. Це обмеження в часі критикували правозахисники через невключення до кола тих, хто претендує на репарації, постраждалих від російської агресії на Донеччині, Луганщині та в Криму з 2014 року.

До кінця грудня 2024 року в Реєстрі було зібрано близько 13 000 заявок загальною сумою у 800 мільйонів євро (841 мільйон доларів США). Поки прийом заявок призупинений через масштабну кібератаку на українські державні реєстри.

Реєстр також приймає заяви від тих, хто втратив родичів внаслідок повномасштабного вторгнення, на відшкодування моральних страждань.

За словами виконавчого директора Реєстру Маркіяна Ключковського, за перші дві доби роботи органу було зареєстровано понад 400 заяв цієї категорії. Він переконаний, що їх буде значно більше.

Наразі триває збір даних. Наступними етапами буде формування Комісії, яка розглядатиме заявки, та поповнення фонду, звідки виплачуватимуться кошти. Очікується, що загалом у Реєстр подадуть до 10 мільйонів заяв.

Гусейнова та інші особи, які вже отримали компенсацію з фонду допомоги постраждалим від сексуального насильства, також матимуть право подавати заявки на майбутні репарації в рамках роботи Реєстру.

Україна досі не представила комплексної стратегії щодо репарацій через паралельні процеси, зокрема численні цивільні позови. Наразі тривають дискусії щодо передачі російських активів, заморожених в ЄС та США, проте консенсусу ще не досягнуто.

Як зазначається на сайті Реєстру, бюджет формується зі щорічних обов'язкових та добровільних внесків країн-учасниць та асоційованих членів. Початкові витрати, повʼязані із запуском Реєстру, покриваються за рахунок добровільних внесків Нідерландів та ЄС.

З огляду на юридичну складність багатьох справ, експерти підкреслюють, що цей процес буде зовсім не простим.

«Не усі потерпілі від війни матимуть статус потерпілих від воєнних злочинів, оскільки треба довести, що ціллю був конкретний цивільний об'єкт або людина», – заявив Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини.

«Ці справи будуть ще довго дискутуватися. Припускаю, що будуть різні позиції адвокатів та юристів щодо того, які були цілі або умисли у противника. Наприклад, чи дійсно вони цілилися в «Охматдит»? [дитячу лікарню в Києві, де у липні 2024 року був приліт]? Або, якщо ракету збили, а її уламки впали на житловий будинок, чи буде це воєнним злочином? Тож треба буде розбирати кожен конкретний випадок».

Матеріал підготовлений

Вікторією Мацолою. Оригінал матеріалу розміщений на сайті IWPR - https://iwpr.net