Бої за Бахмут – у вирішальній фазі. Росія намагається взяти місто в напівкільце. Які перспективи цієї битви?

Битва за Бахмут, ймовірно, стане однією з найбільш запеклих і тривалих у цій війні. Баталія розпочалася ще в серпні, коли російські війська відновили наступ після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. За цей час градус інтенсивності боїв лише підвищувався. 

Саме тут Росія вперше застосувала штурмові загони в’язнів-вагнерівців. Тут восени були найважчі окопні бої, які нагадали військовим історикам кровопролитні битви часів Першої Світової. 

Російські пропагандисти обіцяли захопити Бахмут до нового року. Потім – не раз оголошували близьку перемогу. Але на порозі річниці початку широкомасштабної війни Бахмут стоїть. 

Шість місяців боротьби

У серпні, коли лінія фронту наблизилася до Бахмуту, це був один із напрямків розвитку російської атаки на Слов’янськ. Тоді бої йшли за 10-15 км на північ і північний схід від Слов’янська, з боку Ізюма та Лимана.

Після українського контрнаступу на Харківщині росіяни втратили Ізюмський плацдарм. Лінія фронту відійшла на 30-40 км від Слов’янська, й стратегічне значення Бахмута змінилося. Місто з військової цілі перетворилося на політичну.

Бахмут міг стати першим відносно великим містом (70 000 населення до війни), яке росіяни захопили б з кінця червня, коли ЗСУ після двох місяців боїв були змушені відступити з Сєвєродонецька та Лисичанська. Захоплення Бахмута могло перервати послідовність важких поразок РФ на Харківщині й Херсонщині. 

Швидкого захоплення не вийшло.

Наприкінці серпня російській армії вдалося впритул наблизитись до міста. Захоплене Покровське на північний схід від Бахмута відкривало прямий шлях у передмістя та приватний сектор. Але росіяни на тривалі місяці зав’язли у важких боях довкола міста.

З вересня по грудень за Бахмутський напрямок відповідала 93-я бригада «Холодний Яр», яка на той момент вже мала низку визначних перемог над підрозділами Першої танкової армії РФ на півночі та в напрямку Барвінкового. 

З російського боку захоплення Бахмута передали під відповідальність власника «Вагнера» Євгенія Пригожина. 

Впродовж наступних місяців Пригожин суттєво збільшив чисельність угрупування, й на кінець минулого року «Вагнер» налічувала 35 000–50 000 бійців (переважно з числа в’язнів).

Вагнерівці відтягували на себе велику кількість українських бригад, що зменшувало ризик атаки ЗСУ на інших напрямках. 

Через шість місяців кровопролитних боїв Росія намагається повернути становище, яке мала пів року тому. «Великий наступ» російської армії передбачає відбиття Лимана та початок нового наступу на Слов’янськ. Контроль над Бахмутом має повернути перспективу цього наступу. Без нього захоплення всієї Донецької області неможливе. 

Що вдалося росіянам

Попри те, що зазвичай Бахмутський напрямок називають досить успішним у плані просування російських сил, за пів року лінія фронту тут змістилася на захід у середньому на 5-10 км. Тобто середнє просування росіян – близько 1,5 км за місяць.

У зоні самого Бахмута просування подекуди становить лише 2-3 км за півроку. 

Основні успіхи РФ були на північ і на південь від міста. Захоплення Одрадівки, Кліщіївки та Опитного відкрило шлях на півдні. Зараз бої точаться поблизу Іванівки й південних кварталів Бахмута. На півночі росіянам вдалося захопити Соледар і Благодатне. Також російські війська увійшли в Красну Гору.

Головна небезпека полягає в тому, що можуть бути втрачені шляхи постачання. Якщо на початку року в Бахмут вели три відносно безпечні дороги, то зараз – лише одна дорога в бік Хромового, яка знаходиться під обстрілом російської артилерії.

Мости між східної та західною частинами Бахмута також давно зруйновані.

Але і для росіян міські бої – важке випробування. «Вагнер» втратив велику кількість сил у боях за Соледар. Тоді навіть близькі до Пригожина бійці скаржилися на тяжкі втрати. 

 Бої в східних кварталах Бахмута тривають уже багато місяців і приносять росіянам значні втрати без особливого результату. 

Кілька днів тому російські воєнкори публікували відео з південних кварталів Бахмута, вчергове передрікаючи швидку перемогу. Але ЗСУ знову зупинили просування.

Зараз східна частина міста не має чіткої лінії фронту. Це зона зустрічних атак, контратак і зачисток. Але прямий лобовий штурм міста навряд чи буде успішним для російської армії. Саме це змусило Росію піти в обхід, створити загрозу оточення міста та зробити спробу змусити українські сили відступити. 

Як Бахмут перемолов угрупування «Вагнера»

Оборона Бахмута залишається важким випробуванням для українських сил. Восени вийшло кілька сюжетів про лікарню Бахмута, де надавали допомогу пораненим. Тоді щодня до лікарні під обстрілами привозили десятки поранених бійців ЗСУ. Інколи – понад 200 за день. 

Важка окопна війна нівелює якість підготовки солдата. У ній переважну більшість втрат приносять артилерійські обстріли та осколкові ураження. 

З іншого боку Росія втратила тут щонайменше половину завербованих вагнерівцями в’язнів. На початок січня втрати групи «Вагнер» оцінювалися в приблизно 15 000 вбитими й пораненими. Після цього інтенсивність боїв значно посилилася. 

У листопаді-грудні в ЗСУ оцінювали втрати групи «Вагнер» у 50-100 вбитих на день. Зараз – 200-300 вбитих щодня. Це приблизно стільки ж, скільки Росія втрачала солдатів влітку на всій лінії фронту довжиною 1300 км. Лінія фронту довкола Бахмута – 50 км.

Різке зростання втрат пояснюється переходом від тактики окопної війни до штурмових хвиль, які здебільшого спираються на погано підготовлену піхоту. Росія намагається форсувати події, це приносить більшу динаміку, але й значно більші втрати.

Ймовірно, група «Вагнер» буде виснажена в боях за Бахмут і не зможе відновити наступальний потенціал найближчого часу.

 За даними британської розвідки, нещодавно група припинила набір в’язнів до своїх лав. До грудня вагнерівці встигли завербувати близько 40 000 ув’язнених. Але слава про нетривале життя штурмової піхоти відбила бажання обміняти строк ув’язнення на ймовірну загибель. 

Зараз вербувати в’язнів починає Міноборони РФ, де їм пропонують більш «традиційні» методи війни. Можливо поступово роль «Вагнера» ставатиме все меншою, і група повернеться до своєї чисельності й ролі, яку мала на початку війни. 

Тобто для власника групи «Вагнер» битва за Бахмут – ймовірно, останній великий бій. І він точно хотів би захопити місто до 24 лютого, аби довести Кремлю свою цінність.

Прогнози битви за Бахмут

Попри загрозливе становище, ситуація в Бахмуті не настільки критична в плані можливого оточення, якою була в Сєвєродонецьку. 

По-перше, річка Бахмутка значно менша за Сіверський Донець і не стане серйозною перепоною за необхідності відступу. По-друге, Сєвєродонецьк був у «кишені» російської армії глибиною понад 20 км. Територія з усіх боків прострілювалася російською артилерією, а українська не мала змоги працювати.

Виступи довкола Бахмута мають глибину 5-10 км, і це не зупиняє роботу української арти. 

До того ж відходити ЗСУ доведеться на кілька кілометрів, а не на 15-20. Одразу за містом починаються висоти, з яких добре проглядається сам Бахмут і на яких уже побудовано наступний рубіж оборони. 

Деякі західні аналітики вважають, що ЗСУ краще відійти на позиції за містом і побудувати оборону на висотах, які дадуть їм перевагу. Офіційні особи США прямо закликають Україну переключити увагу з багатомісячних боїв у Бахмуті, який, на їхню думку, не має стратегічного значення, й віддати пріоритет наступу на півдні, пише CNN. Таким чином США хочуть допомогти Україні відійти від «гри на виснаження».

Українське командування, ймовірно, поступово зменшуватиме чисельність за межами міста та продовжуватиме нав’язувати Росії міські бої. Це тактика максимального нанесення втрат ворогу в найбільш невигідних для нього умовах. 

Як довго триватиме оборона, залежатиме від того, наскільки вигідними для ЗСУ будуть умови для продовження міських боїв. 

Психологічна вага оборони міста дуже велика. Бахмут за довгі місяці боїв став символом незламності. Але на війні перемагає холодний розрахунок і здатність зберегти свої сили для вирішальних битв.